Ігри в монополію навколо Укртелекому

Ігри в монополію навколо Укртелекому

Середа, 16 квітня 2008, 18:33 -
Головна цінність Укртелекому - це не його абонентська база, значна частина якої - неприбутковий сегмент сільського зв'язку; і не багато в чому морально застаріле обладнання первинних мереж. Головними фішками Укртелекому є майже віртуальні поняття: по-перше, ліцензія на мобільний зв'язок 3-го покоління, що дісталася підприємству майже безкоштовно, по-друге, (увага!) ексклюзивне право на доступ до телефонної каналізації.
Минулого тижня Кабінет Міністрів України затвердив умови приватизації ВАТ "Укртелеком". Зокрема, запропонували стартову ціну за 67,79% акцій підприємства в розмірі 12 млрд грн. При цьому, як і прогнозувалося, були встановлені додаткові обмеження на участь у конкурсі.

Насамперед, варто згадати реалізацію передвиборної обіцянки Юлії Тимошенко щодо високих соціальних гарантій для працівників приватизованих підприємств. У випадку з Укртелекомом - це майже 120 тисяч осіб. Стратегічний інвестор, що прийде на підприємство, має взяти на себе зобов'язання стосовно збереження всіх робочих місць. У разі звільнення кого-небудь протягом перших трьох років, новий власник зобов'язаний виплатити вихідну допомогу в розмірі від 6-ти до 24-х середньомісячних заробітних плат за рік - у залежності від стажу працівника. Ці обмеження, хоч і не є вирішальними, однак істотно ускладнюють реалізацію стратегічних планів реформування підприємства.

Проте головною фішкою умов приватизації є вимоги до учасників конкурсу. І якщо недопуск офшорних компаній до участі в конкурсі можна розцінити як цілком логічну вимогу, то теза про неможливість участі в конкурсі потенційних покупців, у структурі власності яких не менше 25% частки іноземної держави, видається, як мінімум, суперечливим.

У скасованому Верховною Радою 2007 року Законі "Про особливості приватизації ВАТ "Укртелеком" було закладене поняття стратегічного інвестора, здатного претендувати на приватизацію монополіста. Зараз такої норми не існує - є лише низка навіть не обмежень, а майже символічних побажань про те, що в конкурсі не можуть брати участь компанії, зареєстровані менше року тому.

До речі, формальною причиною скасування спеціального Закону "Про особливості приватизації ВАТ "Укртелеком" стала навіть не теза про те, що він морально застарів, а думка деяких експертів, буцім підприємство перестало бути монополістом, а тому спеціальних законодавчих норм, які регулюють його продаж, не має бути.

Чи є Укртелеком монополістом?

Украй небезпечна теза про те, що Укртелеком утратив монопольне положення на ринку, а тому його можна продавати так само, як продуктовий магазин. Справді, якщо брати ринок телекомунікацій у цілому, то Укртелеком і за кількістю абонентів, і за прибутковістю вже давно втратив своє монопольне положення.

Однак останнім часом усе більше посилюється дискусія в експертному середовищі щодо визначення ринків телекомунікацій. Оформлена навіть відповідна ініціатива про внесення уточнень у чинний Закон "Про телекомунікації" щодо визначення терміну "ринки телекомунікацій". Це далеко не дріб'язкове питання, як може здаватися. Адже, виставляючи на продаж Укртелеком, уряд, схоже, не усвідомлює глобальних наслідків такого кроку.

Зараз головна цінність Укртелекому - це не його абонентська база, значна частина якої - неприбутковий сегмент сільського зв'язку; і не багато в чому морально застаріле обладнання первинних мереж. Як не парадоксально звучить, але головними фішками Укртелекому є майже віртуальні поняття: по-перше, ліцензія на мобільний зв'язок 3-го покоління, що дісталася підприємству неринковим методом і майже безкоштовно, по-друге, (увага!) ексклюзивне право на доступ до телефонної каналізації.

Саме тут, у понятті доступу до мереж загального користування, Укртелеком є однозначним монополістом. Більшість дзвінків по території України, з якого б оператора вони не ініціювалися, все одно або проходять, або закінчуються на мережах Укртелекому. ВАТ "Укртелеком" - природний монополіст на т. зв. ринку останньої милі, завершенні дзвінка.

І, безсумнівно, топ-менеджмент підприємства цим фактом не може не користуватися. Це підтвердить будь-який "приватник", що працює на ринку.

Історія української приватизації

Більшість експертів вважають, що Укртелеком необхідно було приватизувати саме в часи найприйнятнішої кон'юнктури світового телекомунікаційного ринку, коли він був справді глобальним монополістом у всіх сегментах ринку зв'язку: місцевому, міжнародному і міжміському (УТЕЛ), мобільному (УМЗ), передачі даних (Інфоком). Кінець 1990-х років - то був оптимальний час для приватизації таких об'єктів. Саме в період із 1992-го до 2000 року різними частками і навіть у кілька етапів були приватизовані національні телекомунікаційні компанії: Естонії, Латвії, Румунії, Німеччини, Угорщини, Іспанії, Чехії, Хорватії, Литви, Голландії, Сербії, Росії, Вірменії, Словенії, Македонії, Швеції, Норвегії й ін.

При цьому, безумовно, у кожному випадку була своя специфіка - різні умови приватизації, різні пакети, різні підходи. Деякі західні країни (Німеччина, Швеція, Норвегія) не пішли шляхом приватизації значної частини акцій - домінуюче положення в керуванні залишилося за державою. У Росії приватизація "Связьінвеста" 1997 року на той момент вважалася скандальною. Її здійснював відомий фінансист Джордж Сорос, а з російської сторони куратором виступав Борис Березовський. Головною специфікою російської приватизації була відмова від централізованої приватизації - регіональні підприємства зв'язку продавалися окремо.

В Україні пішли іншим шляхом - корпоратизації. І на думку експертів, того часу такі дії були виправдані. Адже тоді і уряд, і експерти жили в очікуванні скаженого попиту на об'єднане і корпоратизоване підприємство зв'язку. Очікування були цілком виправдані - в Україні в ті часи активно працювали такі західні телекомунікаційні бренди, як німецька Deutsche Telekom, голландська KPN, американські AT&T і "Моторола".

Буквально протягом двох років обласні підприємства зв'язку були об'єднані спочатку у Всеукраїнське об'єднання "Укртелеком", потім об'єднання перетворили в Державне підприємство зв'язку, а потім корпоратизували у ВАТ. А вже 2000 року був ухвалений Закон "Про особливості приватизації ВАТ "Укртелеком", написаний фактично ще 1998 року.

З цього моменту з українського ринку поступово йдуть великі західні гравці - вони не звикли до непрогнозованих дій української влади і високого рівня (на їхню думку) корупції. Зате семимильними кроками, починаючи з кінця 1990-х, розвивається другий оператор мобільного зв'язку - Київстар.

Першими український ринок залишили американці - AT&T і "Моторола". Скандальний відхід із ринку "Мотороли" супроводжувався жорсткими заявами з боку офіційної американської влади, що звинуватила Україну в корупційних діях (ішлося про тендер на ліцензії й частоти для надання послуг мобільного зв'язку - тоді на шкоду інтересам "Мотороли" ліцензії дістала компанія "Київстар"). AT&T мирно продала свої акції в "Утелі" німцям і голландцям, що також згодом пішли як із "Утелу", так і з УМЗ.

Відтоді починається агресивне входження в ринок російського капіталу. Крім відомих українцям "Альфи" (зараз "Альтимо") і "Системи", до українського ринку також придивлявся і Північно-Західний ДжЕсЕм, пітерська група, близька до міністра зв'язку Росії Реймана.

У період президентства Леоніда Кучми найреальніші шанси придбати Укртелеком мала "Альфа-груп", що працювала на цьому й іншому ринках через родичів президента - зятя Кучми Віктора Пінчука (який навіть у свій час одержав незначні активи українського "Голден-телекому") і брата Людмили Кучми - Юрія Туманова, одного із власників української частини засновників Київстару.

Пізніше більш вагомі шанси на придбання монополіста первинного зв'язку мала російська ж група "Система", чий власник Євтушенков налагодив конструктивні стосунки з тодішнім прем'єр-міністром Віктором Януковичем. "Система", мабуть, була найцілеспрямованішою щодо процесу входження в український ринок. На думку експертів, у ті часи навіть були прописані спеціальні умови для забезпечення перемоги в конкурсі саме нинішніх власників МТС. І все це відбувалося, незважаючи на те, що Янукович був членом однієї партії з іще одним потенційним претендентом на пакет Укртелекому - Ринатом Ахметовим, власником групи SCM. Щоправда, позиція SCM, що упорядковує свої локальні телекомунікаційні активи, була недостатньо яскраво акцентованою.

Існує думка, що саме "Система" є і сьогодні основним претендентом на ВАТ "Укртелеком". Непрямим доказом цього може бути призначення заступником міністра транспорту і зв'язку Прожевальського, що до цього працював у МТС. Очевидно, саме він буде певною мірою координувати (або принаймні спробує впливати) на процес приватизації.

Замість висновків

На сьогодні уряд найпослідовніше виступає за приватизацію Укртелекому. А сама Тимошенко демонструє найбільшу політичну волю в цьому питанні за всю історію незалежності. Це значить, що для реалізації всіх соціальних зобов'язань уряду критично не вистачає кількох мільярдів доларів, що можуть бути виручені за приватизацію. І тут виникає низка питань: чи адекватна заявлена вартість (очевидно, що вона трохи занижена), хто може купити Укртелеком, окрім здатних працювати за високих ризиків росіян (риторичне питання), чи будуть дотримані національні інтереси при подальшому регулюванні ринку телекомунікацій - із урахуванням того, що Укртелеком є монополістом на ринку доступу і дотепер підміняє собою регулятора, виконуючи невластиві йому функції?

Не відповівши на ці принципові питання, говорити про приватизацію все ще монополіста Укртелекому зарано.

Про автора: Ярослав Павловський, заступник директора Інституту інформаційного суспільства