Хто підгодує металургів?

Хто підгодує металургів?

П'ятниця, 7 грудня 2007, 08:34 -
Покрити свої потреби у вугіллі цілком за рахунок імпортного металурги не можуть. У всякому разі, у найближчій перспективі. Поставки високоякісних вугіль із Росії з ряду причин зменшуються. Крім Росії, якісне вугілля видобувають у Австралії, Китаї, США і К

Давно і добре відомо, що держсектор вугільної галузі є глибоко збитковим і дотується із Держбюджету. Цього року для вуглепрому в Держбюджеті передбачили 5,7948 млрд грн - на 1, 5285 млрд грн більше, ніж торік. І надходили гроші для галузі справно - тільки за перше півріччя вона одержала майже на мільярд гривень більше, ніж за аналогічний період минулого року. А в 2006 р. галузь отримала з Держбюджету на 912 млн грн більше, ніж у 2005-му. При цьому шахти недержавної форми власності держдотацій не мали, все пішло в держсектор. Але, попри це, видобуток вугілля падає: у цілому по Україні за 10 місяців цього року в порівнянні з аналогічним періодом минулого року він знизився на 3,1646 млн т, а підприємства, підвідомчі Мінвуглепрому (тобто власне держсектор), видобули на 3,951 млн т менше.

Збитки галузі тільки росли: в 2006 р. вони становили 2,7 млрд грн, у 2005 р. - 1,7 млрд грн, у 2004 р. - 1,347 млрд грн. Якими вони будуть цього року, ще не відомо.

Економна економіка щодо вугільників

Коли бачиш ці цифри, розумієш: державна політика у вуглепромі потрапила у глухий кут. За таких обтяжуючих економічних показників згортати видобуток "чорного золота" неначебто ніхто не збирається. Навпаки, всі високопосадовці (з усіх політичних таборів) незмінно говорять про те, що вугільна галузь - наша надія й опора.

У той же час така ситуація багато в чому закономірна. Першопричина збитковості вугільної галузі - це ціни. Про те, що ціна на вугілля повинна відповідати ринковим законам, а не стримуватися штучно, говорив навіть президент Ющенко. Але подивимося, що відбувається насправді.

Якщо говорити про коксівне вугілля, сьогодні Мінвуглепром вважає, що "формування ціни на вугільну продукцію здійснюється винятково ринковими методами. Ціна на коксівне вугілля прямо залежить від виробництва чавуну й, відповідно, від потреб металургійних комбінатів у коксі. За росту споживання коксу зростає попит і ціна на нього".

Мінвуглепром повідомляє, що із серпня цього року через зростання попиту на металопродукцію кон'юнктура на світових ринках коксу й коксівного вугілля змінилася на краще. Відповідно, із серпня ціни на коксівне вугілля підвищилися на 6,5%, із вересня - на 5,9%, із жовтня - на 25,2%. А із грудня планується чергове підвищення ціни на коксівне вугілля на 10% у порівнянні з наявними. На сьогодні в Україні ціна коксівного вугілля вдвічі вища ціни енергетичного, що відповідає загальносвітовим тенденціям.

За інформацією генерального директора Української науково-промислової асоціації "Укркокс" Анатолія Старовойта, наразі 1 т коксівного вугілля марки "ДО" коштує $180, марки "Ж" - $165 -190, марки "Г" - $140. Ціна імпортного вугілля трохи вища, однак вища і його якість.

На нещодавній прес-конференції нардеп Михайло Волинець (БЮТ), котрий багато років очолює Незалежну профспілку гірників України, навів такі цифри: у середньому одну тонну коксівного вугілля, що видобувається в Україні, продають за $120, тоді як у світі воно продається за $250.

Вибиваючи ціни

Звичайно, добре, коли попит на металопродукцію росте, і ціни на коксівне вугілля збільшуються. Але це означає й зворотне - коли попит на метал падає, падають і ціни на вугілля. У той же час є його реальна собівартість досить висока. Зокрема, за 9 місяців цього року собівартість 1 т готової вугільної продукції, видобутої "Червоноармійськвугіллям", становить 669,64 грн, "Артемвугіллям" - 633,87 грн, "Дзержинськвугіллям" - 964,15 грн.

Із ситуацією, коли ціни на вугілля під тиском металургів доводилося знижувати, вугільники вже зіштовхувалися (йдеться, зрозуміло, про держсектор). Так було, наприклад, улітку 2005 року, коли вітчизняне коксівне вугілля зненацька виявилося незатребуваним, що навіть призвело до затовареності складів вугільних підприємств. Купувати його металурги просто відмовлялися, змушуючи вугільників знижувати ціну. Починаючи із серпня 2005 р. ціни на коксівне вугілля знижувалися, причому двічі. Ситуацію дещо відіграли тільки у вересні-жовтні 2006 р., коли ціни були трохи підвищені.

При цьому за станом на початок цього року шахти, що видобувають коксівне вугілля і відчувають дефіцит фінансів, одержували держпідтримку. Тобто держпідприємства, які видобувають коксівне вугілля, підтримували і за рахунок платників податків.

Зайвого коксу не буде. Крапка

І нинішнє, і колишнє керівництва Мінвуглепрому неодноразово говорили про необхідність виробити якісь правила у взаєминах із коксохіміками, аби їхні потреби забезпечувалися вітчизняним вугіллям за прийнятними цінами. У той же час відчувається, що вугільники перестраховуються, уникаючи якихось різких рухів.

Пояснити це неважко: у ланцюжку "вугілля-кокс-метал" державними залишилися тільки шахти (та й то не всі, частина шахт, що видобувають коксівне вугілля, приватизована, вони й видобувають майже дві його третини), а держсектор у нашій країні традиційно "ніжніший" приватників.

Коксохіміки часто порушують питання про якість вітчизняного вугілля - за високого рівня витрат, що забезпечує належний ступінь спікання, донбаські вугілля містять сірку до 2,8%, а їхня мінеральна частина на 80% складається з окислів металів, які підвищують реакційну здатність і знижують термічну стійкість коксу. І те й те погано позначається на техніко-економічних показниках роботи металургів.

Водночас покрити свої потреби у вугіллі цілком за рахунок імпортного вони не можуть. У всякому разі, у найближчій перспективі. Поставки високоякісних вугіль із Росії (це традиційний постачальник) із ряду причин зменшуються. Крім Росії, якісне вугілля видобувають у Австралії, Китаї, США і Канаді й перевозять великотоннажними суднами. Однак зараз в Україні немає портових потужностей, здатних приймати вугілля. Тобто, коли кон'юнктура на ринках металу сприятлива, на рахунку кожна тонна вітчизняного вугілля.

Енергетики тримаються ліпше

Інакше з енергетичним вугіллям. Від кон'юнктури на ринку електроенергії його ціна не залежить, проте її можуть утримувати штучно, щоб ціна електроенергії не підвищувалася. Цим був знаменний 2004-й - рік президентських виборів, коли ціна на енергетичні вугілля навіть знизилася: з 184 грн до 164 грн, а під кінець року вона виросла "аж" до 169 грн. Але тодішня оптова ціна (без витрат "обленерго" на передачу й поставку електроенергії, її рівень переважно визначається ціною виробництва кіловат-години) не перевищила прогнозну.

Звичайно, все це з надлишком компенсували в 2005-му, позначеному 40% ростом ціни на вітчизняне енергетичне вугілля. Якщо в січні 2005 р. середньозважена ціна 1 тонни вугілля становила 168,4 грн (без ПДВ і вартості транспортування), у січні 2006 р. - уже 236 грн. Звичайно, такий ріст не міг не відбитися на рівні оптової ціни електроенергії, за що тодішнє керівництво енергетики було об'єктом суворої критики. У той же час було зрозуміло, що втримувати ціни на енергетичні вугілля на рівні 2004 р. просто неможливо, адже собівартість видобутку зростала. А от протягом усього минулого року ціна тонни вугілля збільшилася всього на 2 грн - до 238 грн. Такою вона була й у першому кварталі цього року.

При цьому, як повідомляє Мінвуглепром, із січня 2005 р. до березня 2007 р. тільки тариф на електроенергію для вугільних підприємств виріс на 78%. Збільшилися й ціни на матеріали та устаткування, витрати на оплату праці й, відповідно, собівартість вугілля.

У другому кварталі цього року ціни на енергетичні вугілля поступово підвищилися - до 318,5 грн за тонну. У цілому, за інформацією Мінвуглепрому, ціна зросла на 34,7%. Але в більшості держпідприємств, що видобувають енергетичне вугілля, собівартість тонни, як і раніше, перевищує її ціну. Тож доведеться знову дотувати.

Як вважають у НКРЕ, підвищення ціни на вугілля стало одним із найголовніших факторів, що зумовили ріст оптової ціни на електроенергію, що за цей рік збільшилася на 15-16%. Щоправда, наскільки саме гуртова ціна виросла через підвищення ціни на вугілля, фахівцям сказати складно - для цього треба робити пофакторний аналіз. Адже збільшувалися й на інші складові оптової ціни, зокрема тарифи для АЕС (у листопаді їх знову знизили), "Днепрогідроенерго" і НЕК "Укренерго", дотації для покриття занижених тарифів для населення.

Однозначно можна говорити про те, що підвищення ціни вугілля серйозно вплинуло на собівартість електроенергії, виробленої тепловими електростанціями. За неофіційною інформацією, паливна складова ТЕС, що входять до НАК "Енергетична компанія України", за 10 місяців цього року в порівнянні з минулим роком виросла майже на 20%, в основному за рахунок вугілля.

За інформацією Мінвуглепрому, у проекті прогнозного балансу електроенергії, палива й витрат енергогенерувальних компаній на 2008 р. передбачено підняти ціни на вугілля для ТЕС до 385,7 грн за тонну, тобто на 15%. Очікують, що за рахунок цього зменшаться обсяги держпідтримки на собівартість. Якщо, звичайно, зростання собівартості не перевищить росту цін, а саме така тенденція зараз спостерігається.

Втім, напевно, це єдиний нормальний шлях - товар повинен коштувати стільки, скільки він коштує, а неплатоспроможні споживачі електроенергії - одержувати адресні дотації. Інакше ми ніколи не зрозуміємо, чому держдотації для вугільної галузі ростуть, кількість аварій збільшується, а видобуток падає. У той же час, щоби споживачеві було не так тяжко, слід вживати дієвих заходів, спрямованих на зниження собівартості вугілля. І найважливіше - боротися з корумпованістю галузі.

Резерви точно є. За оцінками глави Мінвуглепрому Сергія Тулуба, майже третина торішніх збитків галузі, які становлять 2,7 млрд грн, зумовлена неефективним господарюванням.


powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!