Читайте початок матеріалу Тіньова енергетика. Частина 1

Видобуток вуглеводнів – нафти й газу – є надприбуктовим бізнесом. Однак у той же час ця справа завжди потребує значних капіталовкладень, і часом є надзвичайно ризикованою, оскільки кошти, вкладені у розвідку нових родовищ, можуть не повернутися.

Однак в Україні було винайдено механізми, які дозволяли з допомогою маніпулювання декількома папірцями отримувати готову до експлуатації нафтову чи газову свердловину. І без будь-яких початкових капіталовкладень і, відповідно, комерційних ризиків, заробляти по мільйону гривень на день.

Розвідка корисних копалин – справа затратна. В Україні на цьому спеціалізується національна акціонерна компанія "Надра України". Вона проводить дослідницьке буріння, вивчення геологічних властивостей родовищ. Для того, щоб дослідити одне родовище, інколи потрібно пробурити 10-15 свердловин, вартість яких може сягати мільйонів доларів.

При цьому "Надра України" також займаються і видобутком вуглеводнів. Ті обсяги газу, газового конденсату та нафти, які ця компанія видобуває в процесі своєї діяльності, вона продає або здає на нафтопереробні заводи.

Таким чином, вона частково окупає свої затрати на розвідку, основна частина яких компенсується за рахунок бюджету, тобто платників податків. Саме платники податків, громадяни України, фінансують роботи по геологічній розвідці, які здійснює НАК.

В ідеалі, розрахунок у цій схемі такий: розвідані поклади передаються у комерційну експлуатацію, і потім держбюджет (тобто громадяни) отримує дохід від продажу права на видобуток (ліцензії), а також податків на видобуток корисних копалин.

У 2004-му надрами керував Державний комітет із природних ресурсів. НАК "Надра України" знаходились під його контролем - фактично, це був структурний підрозділ Комітету. При цьому цей же комітет займався і видачею ліцензій.

Тодішній голова Комітету Микола Злочевський недарма раніше очолював компанію "Інфокс", яка займалась операціями з нафтопродуктами. Він винайшов схему, яка дозволяла українським бізнесменам фактично не платити за ліцензії. Тобто не нести ніяких початкових затрат, приходити на все готове, і зразу починати качати вуглеводну сировину.

За таких умов, коли всі затрати на розробку та облаштування свердловин цілком лягають на плечі держави, енергодефіцитна Україна для окремої групи осіб перетворювалася на нафтовий рай, якому позаздрили б і близькосхідні шейхи.

Ноу-хау такого раю було непросте. Воно складалося із двохетапних службових маніпуляцій.

На першому етапі "Надра України" нібито відмовлялися від подальшої розробки певних родовищ. На другому – право працювати далі з цими родовищами отримували приватні структури, без будь-якого конкурсу.

У слідчих Департаменту МВС з боротьби з економічними злочинами є підстави вважати, що  у дійсності ці відмови не були справжніми. НАК "Надра України" мала намір далі працювати з родовищами, але їх бажання в Держкомприроди "не помічали" і надавали право на подальший видобуток комерційним структурам.

На другому етапі відбувалися також дивні речі. Теоретично, ліцензію можна було отримати двома шляхами – або через аукціон, або рішенням спеціальної комісії, що складалася з членів Держкомприроди.

Аукціон мав діяти тоді, коли на одне і те ж родовище було два або більше претенденти. Якщо ж претендент один – засідає комісія, яка перевіряє спроможність фірми-кандидата здійснювати видобуток на родовищі та приймає рішення про видачу ліцензій.

Як можна вже здогадатися, дивним чином траплялося так, що на кожне, навіть найпривабливіше родовище, від яких "відмовились" "Надра України", знаходився лише один претендент. Більше того, часто цей претендент був фірмою, яка виникла за місяць до отримання ліцензій.

В МВС називають приклади таких фірм: "Природні ресурси", "Техностиль", "Техноресруси". Ці компанії були зареєстровані в липні-червні 2004 року, і вже у вересні вони отримали ліцензії на видобуток.

Обсяги цих операцій були значними. Таким шляхом НАК "НадраУкраїни" втратила близько півтора десятка ліцензій на нафтогазоносні родовища. Сума недоотриманого прибутку, із підрахунками МВС, становила близько 220 млн. грн. Причому в ці родовища, які відійшли до приватних структур, було раніше інвестовано більше 1,2 млрд. грн.

Таким чином, приватний бізнес, наближений до чиновників, отримав можливість заробляти сотні мільйонів гривень щорічно практично без початкових вкладень, оскільки держава вже інвестувала мільярд гривень.

Тут потрібно відзначити, що певні свердловини дають так званий газовий конденсат, який при дуже малозатратних операціях можна перетворити на паливо для автомобілів. По суті, у приватні руки переходили готові бензоколонки. Для того, щоб мати надприбутки, достатньо було лише відкрутити кран.

Деякі з "приватизованих" свердловин дають за добу до 200 тонн конденсату, тобто сировини, яка після нескладної переробки може коштувати більше півмільйона гривень за цінами для кінцевого споживача. Треба підкреслити, що це є добовий видобуток.

(Тут не грає ролі той факт, що, за технічними нормами, такий бензин продавати не можна. Організація нелегального виготовлення автомобільних палив – не проблема для сучасних нафтових бізнесменів).

Не дивлячись на масштабність тіньового видобутку енергоресурсів, наразі не можна сказати, чи зможе держава відновити контроль над всіма родовищами, які були передані у приватні руки у позаминулому році.

Зараз про свій намір відсуджувати ліцензії заявило Міністерство охорони природи, правонаступник комітету з природних ресурсів. Оскільки формально вину приватних структур у тому, що чиновники незаконно видали ліцензії, знайти важко, навряд чи нинішня влада спроможеться відновити справедливість повною мірою.