Будь-які процеси потребують спрощення тоді, коли стає очевидним, що вони забирають занадто багато ресурсів та, врешті, стають тягарем.

У реаліях українського судочинства ланцюжок "строки вирішення справи – завантаженість суду" є настільки нерозривним, що, здається, він уже сприймається не як проблема, а як виправдання або застереження: звернулись до суду – мусите чекати.

Безперечно, час не є єдиним мірилом ефективності роботи судової системи, але водночас є чи не найсуттєвішим. Відома сентенція "justice delayed is justice denied" ("відкладене правосуддя – відсутнє правосуддя") – зайве підтвердження, що усе має відбуватись своєчасно.

Зрілість судової системи часто визначається тим, наскільки дієво вона справляється з дрібними спорами. В українському законодавстві вони називаються "малозначні", але ми свідомо уникаємо вжиття такого формулювання, оскільки вважаємо, що воно дещо спотворює справжню мету, з якою ці спори виокремлюються.

За нашим переконанням, найбільш коректним було б використання саме терміну "дрібні" спори, що у підсумку відсилатиме не до значення справи, а до об'єктивної характеристики – суми грошових вимог.

Дрібними заведено вважати спори, у яких вимоги не перевищують граничну суму, що встановлена законом. В Україні така сума становить 227 000 грн. Їх питома вага, відповідно до статистики Державної судової адміністрації за 2020 рік – близько 80% від загальної кількості розглянутих спорів, а це – потенційно ті справи, правильна робота з якими дозволить мати контрольоване навантаження судової системи.

Стягнення скажімо, 20 000 грн боргу, який підтверджується письмовими документами, навряд чи можна назвати по-справжньому спірною ситуацією. Зазвичай, суд у цьому випадку є заручником стратегії боржника, який, оспорюючи борг, створює штучний спір, адже прагне якнайдовше не виплачувати кошти.

Саме тому в європейських країнах для стягнення дрібних сум використовується механізм судового наказу, який дозволяє кредиторам досить швидко задовольняти свої вимоги.

В Україні цей інструмент вважається слабким, хоча статистика вказує, що з усіх виданих судом наказів лише близько 5% скасовуються. Але чому кредитори його не використовують?

З 2010 року через тогочасні законодавчі зміни нівельовано можливість стягувати грошові кошти за судовим наказом з фізичних осіб, за винятком стягнення боргів за ЖКП, телекомунікаційними послугами, аліментами тощо.

Боржник в змозі відносно легко скасувати судовий наказ: для цього варто тільки задекларувати, що такі вимоги він/вона не визнає. Тобто, є спір. Як наслідок, суд просто скасовує судовий наказ.

Скасовуючи наказ, суд не перевіряє природу та не аналізує суті вимог кредитора. Натомість, він надає йому можливість повторно звернутися до суду, але уже з позовом.

Для кредитора це означає необґрунтовано зайвий крок та необхідність проходження класичної судової процедури.

Кредитор, маючи альтернативу звернення або із судовим наказом, або з позовом, обирає останній варіант, оскільки він забезпечує стабільніший результат (рішення суду) та позбавляє необхідності робити об’єктивно зайві дії.

З метою виправити теперішню ситуацію, експерти Проєкту ЄС "Право-Justice" протягом останнього року проводили консультації та експертні дискусії з представниками бізнесу та професійних кіл, у результаті чого, спираючись на кращий європейський досвід, виробили певні рекомендації.

Зокрема, йдеться про повернення можливості стягнення грошових коштів за судовим наказом з фізичних осіб.

Так, необхідно запровадити використання судового наказу як обов’язкову стадію для стягнення суто грошових вимог на суму до 1 млн грн. У випадку оскарження боржником такого судового наказу, заява кредитора про видачу судового наказу "миттєво" трансформується у позов, який розглядається за загальною, але спрощеною процедурою.

Утім, якщо боржник оскаржує судовий наказ за вимогами на суму до 200 000 грн, позов, у який він перетворюється, розглядається невідкладно за дуже скороченою процедурою.

Якщо оскаржується судовий наказ на суму понад 1 млн грн – застосовується класична процедура (загальне позовне провадження).

Впровадження вищенаведених рекомендацій неможливе без взаємодії Верховної Ради, Міністерства юстиції України, Верховного Суду та інших зацікавлених сторін.

Отже, удосконалення механізму судового наказу покликане якісно поліпшити ситуацію, пов’язану з важкістю, а подекуди й неможливістю стягнути гроші з боржника.

Оплачені дрібні борги – запорука функціонування стабільної економіки, а ефективна процедура – шлях до фінансової дисципліни.

Крім того, промоція якомога ширшого використання стягнення за судовим наказом дозволить суттєво розвантажити суди, дозволивши їм своєчасно ухвалювати рішення у насправді складних конфліктах.

Співавтор: Берт Маан, міжнародний експерт Проєкту ЄС "Право-Justice", суддя у відставці, Нідерланди