Продовження мораторію: популізм мусить дати дорогу конструктиву

6 жовтня народні депутати прийняли "доленосне" рішення щодо продовження мораторію на продаж сільськогосподарських земель до 2018 року.

За один день вони провели відповідний законопроект через аграрний комітет і проголосували на нього в залі.

Прикро, що жоден справді важливий для України закон не приймається так оперативно. Натомість чисто політичний проект №5123-1 "Про внесення змін до розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу щодо продовження заборони відчуження сільськогосподарських земель" пройшов миттєво.

Проект зареєстрували лідери п'яти фракцій і груп: РПЛ, БПП, "Народний фронт", "Самопоміч" і "Воля народу". Він набрав майже конституційну більшість — 297 голосів. Голосував за нього і я, але не тому, що є прихильником мораторію.

По-перше, мораторій просто не має альтернативи: законопроект про обіг земель до парламенту не внесений і навіть не розроблений.

По-друге, хоча продовження мораторію і політичний крок (за законодавством мораторій і так діятиме безстроково, до набрання чинності законопроектом про обіг земель), але налякане популістами суспільство потрібно було заспокоїти.

Так чи інакше, а сприйняття вільного ринку землі залишається дуже неоднозначним, і нехтувати думкою противників її продажу теж не можна. Інша річ, що з людьми треба працювати, вести просвітницьку роботу, проводити зустрічі на місцях. Це повинна бути цілеспрямована політика держави.

Натомість справа з цим погана: популісти спочатку розбурхують людей, кажучи, що їх землю от-от розкрадуть, а потім героїчно продовжують мораторій, виставляючи себе захисниками інтересів селянства. Хоча насправді за цим стоїть тільки політичний піар, нічого більше.

По-третє, як відомо, найбільшими противниками скасування мораторію є невеликі аграрні господарства і фермери, і це справді потрібно враховувати. Саме на таких господарствах і тримається село: вони дбають про соціальну сферу і дають роботу місцевим мешканцям, тож погіршувати їх нелегкий стан держава не має права.

Не секрет, чому їх позиція саме така: фермери не впевнені, що зможуть конкурувати за купівлю землі з великими аграрними холдингами. Одна річ — оренда, за яку розраховуєшся раз на рік, та і то часто продукцією, інша річ — викуп земельних ділянок, на який одномоментно потрібна значна сума коштів.

До речі, ще не відомо, чи фермери програли б цю конкуренцію. Земельні банки у невеликих аграріїв і холдингів теж різні, і там, де першим треба знайти кілька сотень тисяч доларів, другим треба знайти багато мільйонів. Однак у когось ці фінансові ресурси є, а в когось їх нема, тож треба брати до уваги всі ситуації.

Тому відкриття ринку землі без ефективної державної програми щодо підтримки малого фермерства — це крок абсолютно неправильний, на який не піде жоден адекватний політик. Уряд повинен рухатися саме в цьому напрямку.

Якщо фермер зможе накопичити певні ресурси, розвивати бізнес, в тому числі шляхом викупу землі, то зняття мораторію перестане його лякати.

В питанні мораторію потрібно також враховувати інтереси власника землі, а вони теж дуже різні. Ця проблема потребує якнайшвидшого вирішення, адже сотні тисяч людей померли, так і не отримавши справедливої компенсації за свій пай.

Відкладати це питання аж до 2022 року, як пропонував законопроект №5123 авторства "Батьківщини", було б щонайменше безвідповідально. Добре, якщо у власників паю є нащадки, тоді земля перейде їм у спадок. Але якщо нащадків нема, а власник паю живе за межею бідності і не має коштів навіть на лікування?

Кошти, які він міг би отримати за пай, він отримати не може, бо держава, про нього "дуже дбає" і не дає його "обезземелити". Навіть якщо нащадки є, то скільки їх залишається у селі? Скільки їх обробляє цю землю? Дуже небагато.

Натомість продаж паю міг би слугувати серйозною підмогою при купівлі власного житла в місті. Ну і, відверто кажучи, в чому ж тоді суть самого права власності, якщо об'єктом такого права не можна розпорядитися? Про цю юридичну колізію, яка порушує основи права власності, писали вже не раз.

Багато хто озвучує ініціативу щодо викупу паїв державою "за європейськими цінами". Звичайно, ніхто не проти, це вирішить проблему власників землі. Але є одне "але": реалізувати такий сценарій аж ніяк не вдасться, і щоб його всерйоз пропонувати, потрібно бути відвертим популістом.

За які такі кошти держава це зробить, і що вона потім робитиме з цією землею, коли і так сотні тисяч гектарів державних сільськогосподарських земель використовуються вкрай неефективно і без користі для держбюджету?

Тому мораторій — необхідне рішення, але необхідне лише для того, щоб нарешті розробити законодавство і запустити програми з підтримки малого і середнього товаровиробника, а не для того, щоб знову відкласти вирішення питання.

Я як член аграрного комітету парламенту і голова земельного підкомітету стверджую, що разом з колегами працюватимемо над розробкою такого законодавства. Вважаємо, що це головна роль нинішнього складу комітету.

Сподіваємося, що такі доленосні закони вдасться розробити протягом найближчого півріччя і прийняти ще у цьому скликанні Верховної Ради.

Суть законодавчого вирішення проблеми — не у площині "вводити ринок чи не вводити", тут альтернативи нема, а в наборі запобіжників, які дозволять уникнути чергового "великого переділу" і скупки землі кількома великими гравцями.

Вже зараз члени аграрного комітету розробили і зареєстрували законопроект №4010а, який допоможе вдосконалити чинний механізм емфітевзису. Цей законопроект уже пройшов перше читання в комітеті.

На думку його авторів, саме ця ініціатива в умовах мораторію могла б вирішити проблеми як пайовиків, так і аграріїв. Природно, що законопроект вже опинився під прицілом в ідеологів вічного мораторію і затятих противників земельного ринку.

Їх не хвилює, що емфітевзис вже існує в цивільному законодавстві майже 14 років і закріплений у главі 33 Цивільного кодексу. Їх не хвилює, що в Україні вже діють понад 20 тис договорів емфітевзису, і ніхто ще цю землю не "скупив", село від цього не вимерло, а іноземці не вивезли українську землю у вагонах.

Їх не хвилює, що законопроект №4010а, навпаки, обмежує відносини емфітевзису лише 50 роками, бо зараз цей договір можна укласти і на тисячу років.

Натомість такі критики заявляють, що у селян заберуть землю аж на 50 років. Перекручування фактів кричуще! Не кажучи вже про те, що і нинішні орендні відносини дозволяють орендувати землю 50 років, і цим користуються!

Щоправда, дуже часто за такими довгостроковими договорами оренди селянам платять явно невідповідні кошти, тоді як за договором емфітевзису вони б отримали відразу всю суму за всі роки користування ділянкою.

Це і є головним позитивом договору емфітевзису — можливість власника отримати на руки значну суму. Крім того, земля при цьому не продається, а повертається власнику чи його нащадкам після закінчення договору.

Важливим фактором є також відносини між власником землі та аграрієм, який її обробляє, власне кажучи — рівень довіри. Якщо аграрій протягом багатьох років справно виконує умови договору, і власник паю задоволений рівнем орендної плати, то він, як кажуть, з чистою душею передасть свою ділянку і в емфітевзис.

Якщо з боку власника є скарги, то підписати такий довгостроковий договір для недобросовісного аграрія буде навряд чи можливим.

Для аграрного бізнесу є свої суттєві позитиви: емфітевт отримує справді широкий інструментарій для користування землею, який суттєво відрізняється від оренди.

Зокрема, це можливість отримання кредиту під заставу прав емфітевзису, адже саме кредитування, точніше, його відсутність, є ахіллесовою п'ятою українського аграрного бізнесу. Під заставу оренди кредит отримати неможливо, бо для цього потрібна згода кожного власника ділянки.

Крім того, використання права емфітевзису стало би в нагоді при вирішенні проблеми "шахматок", коли орендований земельний масив має клапті землі, які перебувають в оренді в іншого аграрія чи обробляються одноосібником.

За таких умов, використовуючи право емфітевзису, аграрії можуть обмінятися ділянками в межах одного чи різних масивів, передавши їх один одному в суборенду. Зараз це питання вирішується на рівні усних угод, а не юридично. Звідси — горезвісні війни за урожай, адже довести своє право потім неможливо.

На мою думку, законопроект №4010а міг би стати альтернативою нинішній оренді і частково вирішити ті проблеми, які нині законсервовані у зв'язку з дією мораторію. При цьому обидва види відносин можуть співіснувати. Різниця в умовах цих договорів відчутна, і все залежатиме від потреб сторін цього договору.

Критикам нагадую, що всі норми щодо емфітевзису давно є в законодавстві, а законопроект виконує технічну функцію, що дозволить цим нормам ефективніше запрацювати. Може, вже досить обманювати селян своїм "піклуванням"?

Думаю, сучасні селяни — не "темні" кріпаки, і вирішувати за них нічого не потрібно. Вони і самі зможуть розпорядитися своєю власністю. Чи, як і раніше, здавати паї в оренду та отримувати щорічний дохід, чи передати їх на праві емфітевзису і отримати за це значну одноразову компенсацію, чи в перспективі їх продати.

Кажуть, зараз несприятлива економічна ситуація, і ціна на землю, можливо, буде нижча, ніж того б хотілося селянам. Справді, це аргумент. Але ж коли за всі 25 років незалежності у нас була сприятлива економічна ситуація, на яку ми чекаємо? Можливо, ця ситуація і є результатом штучних обмежень ринкових відносин?

Потрібно працювати над поступовим і юридично вивіреним зняттям цих обмежень, пам'ятаючи приказку "сім раз відміряй — один раз відріж". Це крок, який потребує мудрості, і поки її нема, робити його не варто.