Поштова скринька за 300 тисяч

Поштова скринька за 300 тисяч

Українські софтверні компанії стали одними з лідерів світового ринку, тому що держава їх досі не помічала. А квартири у лісі чиновники роздадуть собі, улюбленим. Може, це і є головна мета урядових ініціатив.
Вівторок, 15 травня 2012, 15:18
Ігор Ігумнов, Інститут розвитку суспільних інновацій

За усі роки незалежності України, держава жодного року не робила адекватних кроків для розвитку та регулювання ІТ-бізнесу.

Якщо проблеми в інших галузях економіки ще можна якось пояснити погодою та світовою кризою, то в цій сфері некомпетентність усіх урядів в усі роки діяльності просто кричуща.

Прийнята кілька років тому відносно непогана для свого часу Концепція національної програми інформатизації ніяк не втілюється в життя.

В державних установах витрачені десятки та сотні мільйонів державних коштів на створення несумісних баз та програм, які повністю або частково дублюють одна одну. Наприклад, бази податкової, пенсійного фонду, реєстр виборців, реєстри міністерства юстиції жодним чином не пов’язані між собою.

Платники податків досі не розуміють, як можна одні й ті самі звіти подавати в різні державні органи, та чому для отримання довідки потрібно пробігти кілька установ.

Проблему несумісності баз держава не бачить. А от бізнес не витримує бездіяльності уряду і сам виходить з ініціативою щось зробити. Керівники деяких провідних компаній оцінюють виправлення помилок уряду 100 мільйонами гривень.

Сума може бути й менша, але все одно - це десятки мільйонів. На ініціативу бізнесу уряд спромігся тільки організувати круглий стіл, щоб почути проблему, але без жодних подальших кроків.

Проблему відсутності безкоштовних електронних ключів нарешті намагається вирішити голова податкової адміністрації. Та питання системного підходу залишається: чи буде це працювати у взаємостосунках з іншими установами та організаціями.

Досі уряд не демонструє системного підходу з регулювання ринку інформаційних систем, що закуповуються та впроваджуються в бюджетних установах.

Нема нормативно затвердженого формату Технічного завдання та регламенту реалізації проектів впровадження інформаційних систем в державних установах.

Досі не розроблені типові кваліфікаційні тендерні умови з переліком обов’язкової інформації, що там повинна міститись, які б були обов’язкові для державних установ та державних підприємств.

Відсутні механізми врахування позиції держави при реалізації крупних інформаційних проектів із створення великих баз та реєстрів даних у державних органах.

Все це призвело до того, що кожного року на інформатизацію різних державних установ витрачаються сотні мільйонів гривень. При цьому кожне відомство саме вирішує, що, як і у кого купувати.

Тимчасом державний центр компетенції, який міг би визначити відповідність програмного забезпечення та його сумісність, просто відсутній.

Функції з регулювання інформатизації в державі виконує чи то Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації, чи то Національна комісія регулювання у сфері зв'язку та інформатизації. Насправді ж цього не робить ніхто.

Зараз активно йде процес інформатизації мерій, обласних та районних центрів України. Чи знає держава, які програми там впроваджуються? Чи буде сумісне це програмне забезпечення між собою? Чи отримають громадяни весь перелік інформації?

Чи буде адекватною ціна? Чи дійсно потрібно купувати кілька електронних поштових скриньок для депутатів за 267 тисяч гривень, чи, може, зробити їх безкоштовно, а гроші направити тим, хто їх справді потребує?

Громадські активісти знають набагато більше відповідей на ці питання, ніж уряд.

Чи відомо профільним державним установам, що в Україні є кілька розробників програмного забезпечення світового рівня для мерій та для підприємств? Що воно вже використовується за кордоном, та деінде використовується в Україні в держсекторі?

Керівники КМДА витрачають багато часу на саморекламу з представниками відомих світових ІТ-компаній та підписують меморандуми про співпрацю, тоді як адекватні рішення є у національних виробників, при тому ще й в рази дешевші. Чи "освоювати" великі кошти приємніше, ніж невеликі?

Проблеми відсутності сучасних інформаційних систем в Україні не бачить уряд, але добре бачать міжнародні фінансові інституції. Світовий банк кілька років намагається надати Україні кошти на закупівлю та впровадження інформаційної системи в Мінфіні та інших відомствах. Єдина умова - прозорі тендери. Чи не це головна проблема уряду?

Ініціатива уряду витратити кошти на українську версію операційної системи з відкритими кодами - як мінімум непрофесійна, бо локалізовані українською системи існують майже десятиріччя.

Якщо за мету ставиться запровадити вільне програмне забезпечення, то починати потрібно не з операційних систем, а з програм користувачів: інтернет-браузера, поштових програм, текстового редактора та електронних таблиць.

Все це локалізовано українською давно та й обирати є з чого. Починати запроваджувати програми потрібно з установ та підприємств, що отримують державні кошти, а не витрачати десятки мільйонів бюджетних гривень на закупівлю платних аналогів безкоштовних програм.

Наступний крок - запровадження обміну файлами та даними у відкритих форматах між державними органами та бізнесом. Тільки коли все це буде запроваджено, можна переводити бюджетні установи на операційні системи з відкритими кодами. А ось бізнес сам вирішить, що для нього краще.

Безглузді ініціативи уряду створити на півночі Києва аналог Силіконової долини або Сколково. Це планують чиновники, які відстали від сучасних технологій на десятиріччя.

ІТ-фахівці вже давно як бізнес-стандарт використовують безкоштовні програми для інтернет-телефонії та "хмарні" технології для спільної роботи над проектами.

ІТ-фахівці вже давно сформулювали для себе критерії оптимального робочого простору, й основний критерій - мінімальне втручання з боку держави, тому робоче місце взагалі може бути десь на островах в океані.

Американська Силіконова долина - це, скоріше, рай для шпигунів, місце, де можна втратити комерційну таємницю або вкрасти чужу ідею за чашкою кави, ніж ідеальне місце для роботи.

Українські софтверні компанії стали одними з лідерів світового ринку, тому що держава їх досі не помічала. А квартири у лісі чиновники роздадуть собі, улюбленим. Може, це і є головна мета таких ініціатив.

Спроби створення пільгового податкового поля для зайнятих в ІТ-сфері підприємців більш схожі на PR та на бажання розширити податкову базу за рахунок офшорних програмістів, тих, хто забезпечив себе роботою сам, без допомоги держави.

Прийняття та реалізація законопроектів буде потребувати створення за рахунок платників податків ще одного реєстру, додаткової погоджувальної процедури для бажаючих та стане додатковою підставою для подальших перевірок та рейдерських захоплень.

Україні найближчим часом доведеться створювати земельний кадастр з прив’язкою до мап, прозорий реєстр майна, "електронний уряд", "єдину соціальну картку".

Це навіть не десятки, а сотні мільйонів бюджетних коштів. Як це буде реалізовано - на користь лобістів чи на користь народу України?

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!