Україна та СОТ: обіцяного чотири роки чекали

Україна та СОТ: обіцяного чотири роки чекали

СОТ – це політичний інструмент, а не виключно економічне співтовариство. СОТ – це теж ринок, де продаються й купуються заходи торговельної політики, лобістами інтересів.
Вівторок, 21 лютого 2012, 14:24
Олег Зубчик, кандидат філософських наук, Центр досліджень конкуренції.

Чотири роки тому, у лютому 2008 року Генеральна рада Світової організації торгівлі на засіданні в Женеві схвалила вступ України до СОТ. "Лавровий вінок" тоді одягли присутньому на засіданні президенту України Віктору Ющенку, оскільки наголосили, що приєднання України до Світової організації розпочалося ще в 1993 році й лише в 2005 році цей було прискорено завдяки Ющенку.

Україну тоді навіть у приклад ставили – держава йде шляхом лібералізації економіки, особливо в сільськогосподарській сфері.

Президент Ющенко на радощах – і його можна зрозуміти, – оголосив, що "вільний доступ до найбільших світових ринків дасть новий і потужний імпульс для малого і середнього бізнесу в країні, підвищить рівень життя й добробут громадян".

І будуть структурні реформи.

І законодавство стабілізується.

І конкурентоздатність української економіки зростатиме.

Вустами Ющенка Україна зобов'язалася бути "відповідальним партнером, відкривати ринки, лібералізувати режими, гармонізувати законодавство із правовим полем СОТ, відкрити ринок землі, ухвалити новий податковий кодекс, утвердити судову владу, як незалежну й міцну гілку влади, з гідним захистом прав і свобод людини"!

А, головне, усі ці завдання будуть виконані, як обіцяв президент, завдяки злагодженій співпраці між президентом, урядом і Верховною радою України.

І із сусідами дружитимемо, не перешкоджатимемо вступу Росії до СОТ: "Україна ніколи не підтримуватиме привнесення невиправданих і штучних ускладнень у переговорний процес про приєднання до СОТ інших країн. Ми повністю підтримуємо вступ до СОТ Російської Федерації".

Отже, як кажуть, "обіцяного три роки чекають"... Але ж минуло вже чотири.

Які політичні вигоди за цей час Україна отримала? Яких ризиків зазнала?

Думки із цього приводу досить неоднозначні. Нерідко, навіть суперечливі. Підстави для суперечок очевидні.

Держава, яка приймає рішення про приєднання до СОТ, має не лише обіцяти "все й усім", а виконати першочергове завдання – правильно оцінити свої шанси в конкурентній боротьбі на глобальному ринку. Україна не виняток.

Отже:

Чи отримали ми кращі, ніж існували, недискримінаційні умови доступу українських виробників до ринків інших країн?

Чи створено в Україні більш сприятливий клімат для іноземних інвестицій?

Наскільки законодавство України відповідає нормам СОТ?

Чи створено умови для підвищення якості та конкурентоспроможності вітчизняної продукції, якщо потік іноземних товарів, послуг зріс?

І, чи зросли інвестиції?

Відчули українці, держава Україна – захищеність своїх національних інтересів, беручи участь у виробленні правил міжнародної торгівлі? Дослухаються взагалі до українського аргументу, слова, голосу?

Оцінили імідж України після набуття повноправного учасника міжнародної торгівлі?

Згоден, запитань забагато. А відповідей може бути менше.

Якщо подивитися статистику, вона, звісно, завжди "суха". Але на те вона й статистика, а не брехня, чи "своя" правда, хоч і не істина, в останній інстанції, якої в політиці не буває.

СОТ – це саме такий політичний інструмент, а не виключно економічне співтовариство. СОТ – це теж ринок, де продаються й купуються заходи торговельної політики, лобістами інтересів.

Але відповіді можуть бути більш "змістовними", якщо запитати простих громадян – наскільки їм стало жити краще; підприємців – як їм працюється за обіцяним новим ПК; виробників сільськогосподарської продукції – як їхня продукція експортується, і хто її експортує.

Не в останню чергу хотілося б дізнатися й про те, у чому полягає "злагодженість" українського парламенту, уряду та президента. Напевно, у тому, що "два українці – три гетьмани". Невже, які єдине проти кого можуть об'єднатися, так це проти свого народу? Історія неодноразово це підтвердить...

При вступі до СОТ Україною була упущена частина можливостей майбутніх періодів. Виникає ще одне запитання:

Чи не означає це, що, швидше за все, вони можуть трансформуватися в загрози?

Приклад – наслідки умов співпраці із країнами-стратегічними партнерами, країнами-сусідами, від яких залежить Україна в плані енергоносіїв, "дешевий" російський газ, значної частки інвестицій, доступу до зовнішніх ринків товарів, робіт, послуг – доступ молочної продукції до ринків Росії, заборона Росією продажу та зупинення ввезення на її територію сирної продукції низки українських виробників. Що, у свою чергу, не остання ланка в ланцюжку політичної стабільності всередині країни.

Кращі умови – це завжди результати переговорів.

Кращі результати переговорів – це мистецтво можливого.

Мистецтво можливого – це і є ефективна політика.

Ефективна? А, до речі, звісно – так обіцяли ж одні, а (не)виконувати доводиться іншим...

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!