В село за талантами

В село за талантами

Акцент було зроблено на мотивацію талановитої молоді продовжувати навчання у провідному виші країни. Як показав досвід, учні значної частини шкіл, особливо сільської місцевості, навіть не мріють про вступ до столичного вузу.
Четвер, 13 жовтня 2011, 11:09
Юрій Гава, кандидат економічних наук, викладач Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Літо 2011 року для вітчизняних вишів було особливим. У вищі навчальні заклади країни вступали абітурієнти, народжені 1993-1994 років - часи найстрімкішого падіння економіки за весь час її незалежного існування.

Якщо у 2010 році для отримання сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання зголосилося 400 тисяч випускників шкіл, то у 2011 році - 257 тисяч. 11% з них не прийшли, а 9% не набрали 124 балів - мінімуму для вступу у вуз.

Таким чином, до приймальних комісій вишів мали можливість подати документи лише трохи більше 200 тисяч випускників шкіл. Виходячи з урядової постанови, обсяг держзамовлення в 2011 році становив 182 тисячі місць. Таким чином, абітурієнти мали значно більше можливостей у виборі спеціальності та вузу.

В той же час, наявність значної частки контрактної форми навчання у більшості вишів ставить питання не лише про їх виживання та збереження викладацько-професорського персоналу, а й про актуальність тих чи інших спеціальностей. З позиції ситуації, що склалася, цю вступну кампанію можна назвати індикативною.

Особливо критичною була ситуація з наповненням економічних спеціальностей. Розбудова ринкової економіки сприяла появі цілої низки спеціальностей і вузів економічного профілю, яких не було на момент здобуття Україною незалежності.

Бурхливий розвиток економічної освіти здебільшого на основі кількісних, а не якісних параметрів призвів до того, що спеціалісти з дипломом про економічну освіту найчастіше звертаються до центрів зайнятості.

Перетворення освітніх послуг на повноцінний товар, який піддається впливу ринкової кон'юнктури, вимагає від держави та вузів зовсім інших дій та підходів в розвитку освітньої сфери в цілому та економічної зокрема.

Держава останнім часом приділяє чимало уваги реформуванню сфери, однак її дії непослідовні і малоефективні. Очевидно, що половинчасті результати реформ є наслідком відсутності комплексної стратегії розвитку освіти і науки.

Відсутнє бачення, якою повинна бути людина, якими знаннями, вміннями та навиками вона мусить володіти, пройшовши певні рівні навчання. Найбільше засмучує те, що влада оперує здебільшого кількісними, а не якісними показниками розвитку сфери, а відтак - змінює лише форму процесу, а не його якість.

Взяти хоча б популярну в інформаційному просторі тезу про потребу об'єднати вузи. Так, можна говорити, що у Франції із значно більшою кількістю населення лише 80 вищих навчальних закладів, а в Польщі, де, правда, менше населення, ніж в Україні, їх взагалі близько десяти.

Проте чому тоді не говорити про кількість вузів у США, де їх співвідношення до кількості населення відповідає українському? У США 1,2 мільйона науковців, щороку там захищається 60 тисяч наукових дисертацій. На США припадає 45% отриманих Нобелівських премій, країна - лідер за індексом цитування.

Пора зрозуміти, що проблема української освіти не в кількості вузів, не в їх назвах, не в назвах спеціальностей. Проблема - в рівні знань, вмінь і навичок дошкільного педагога, вчителя середньої школи, викладача професійно-технічної та вищої шкіл. Саме від кваліфікації цих людей залежить рівень освіти і науки.

Можна погодитись: вузів в Україні забагато. Проте чи буде у студентів доступ до кваліфікованого професорсько-викладацького складу об'єднаного вузу?

Зважаючи на співвідношення викладач-студент у провідних вишах, ситуація на краще не зміниться. Професори та доценти не зможуть працювати з більшою кількістю студентів. Вони вже сьогодні перевантажені навчальними годинами.

Тож якщо об'єм ліцензованого обсягу, а відтак і кількість потенційних студентів, вищої школи не зменшити, якість освіти залишиться на тому ж рівні.

В умовах суперечливих та малоефективних дій держави вузи все чіткіше починають розуміти давню народну мудрість: порятунок потопаючих - справа рук самих потопаючих. В останні роки вищі навчальні заклади почали самі шукати свого абітурієнта, і справа, очевидно, не лише в демографічній кризі.

Демографічна криза, скоріш за все, стала лише каталізатором активності вузів, хоча потрібно визнати, що потужним. Вищі навчальні заклади все чіткіше розуміють: якість освіти повинна відповідати сучасним умовам господарювання.

Відтак, виникає потреба не лише в донесенні до суспільства переваг освітнього напрямку вузу, а і в забезпеченні зворотного зв'язку. Це зрозуміли і в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Його економічний факультет розпочав масштабну профорієнтаційну роботу.

Рівень вузу визначається не лише рівнем викладацького складу, а й рівнем студентів та абітурієнтів. За словами декана економічного факультету професора Віктора Базилевича, така теза дозволяє по-новому дивитися на вступну кампанію.

Зі складу викладачів на факультеті була створена профорієнтаційна група для налагодження тісних зв'язків із школами економічної спеціалізації. Вона, зокрема, презентувала вуз та факультет у школах 16 регіонів України.

Акцент було зроблено на мотивацію талановитої молоді продовжувати навчання у провідному виші країни. Як показав досвід, учні значної частини шкіл, особливо сільської місцевості, навіть не мріють про вступ до столичного вузу.

Зустріч в Калайдинцівській школі, Лубенський район, Полтавська область

В той же час статистика говорить, що саме студенти з сільської місцевості є більш мотивованими та, як правило, досягають кращих результатів.

Вчителі та учні Калайдинцівської школи під час презентації

Проведена факультетом робота не лише дала ґрунт для розвитку діалогу між вузом та потенційними абітурієнтами, а й принесла результати вже у 2011 році.

Конкурс на економічному факультеті був найвищим серед усіх факультетів вузу - близько 20 заяв на бюджетне місце, та одним з найвищих в Україні. Крім того, вже сьогодні помітний високий рівень студентів першого курсу.

Освіта в Україні переживає не найкращі часи, але це не підстава для бездіяльності. Навпаки, кожна людина може вплинути на покращення ситуації.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!