Про шкоду субсидування

Про шкоду субсидування

Реформа ціноутворення в ЖКГ, монетизація пільг, дерегуляція ринку електрики - все це рано чи пізно доведеться зробити, і чим раніше відповідні реформи будуть проведені, тим менш болісними і більш ефективними вони будуть.
П'ятниця, 19 серпня 2011, 10:09
Павло Кухта, econoblog.com.ua

Пострадянські країни практикують специфічну форму надання субсидій, найчастіше, соціального характеру - здешевленням вартості продукту для споживачів.

Зазвичай це робиться шляхом фіксації ціни нижче за ринкову або взагалі нижче за собівартість з компенсацією втрат виробникам з держбюджету. Цей підхід неефективний, його завжди вигідно замінювати на прямі виплати споживачам.

Уявімо, що в якійсь умовній країні споживається 1 мільйон одиниць якогось ресурсу, який видобуває монопольна державна компанія. Видобуток одиниці ресурсу коштує 1 тисячу доларів, для споживачів же уряд встановлює ціну 500 доларів. Весь видобутий ресурс при цьому споживається всередині країни.

Оскільки компанія працює у збиток, уряд компенсує їй втрати з держбюджету в обсязі 500 мільйонів доларів - різницю між вартістю видобутку і виручкою від продажу.

Уявімо, що уряд вирішив замінити непряме субсидування прямими виплатами: тепер 500 мільйонів доларів надходить безпосередньо споживачам, а ціна на ресурс встановлена на рівні вартості його видобутку, тобто 1 тисяча доларів. Що змінилося?

Якщо споживачі продовжують купувати ресурс в тих самих кількостях - зовсім нічого, просто гроші надійдуть на рахунки видобувної компанії повністю від споживачів, а не частково від споживачів і частково від уряду.

Якщо ж частина споживачів вважатиме корисним купити за новою ціною меншу кількість ресурсу, а частину отриманих від уряду грошей витратити на якісь інші покупки, то зміниться наступне.

1. Очевидно, збільшиться користь від грошей, які споживачі витратили на інші покупки, адже тільки в цьому випадку вони стали б міняти свої купівельні плани.

2. Скоротиться видобуток ресурсу, бо його частина не буде спожита через зміну споживчих уподобань.

Зрозуміло, що обидва ефекти корисні. Перший збільшує користь, видобуту споживачами із своїх витрат, другий економить ресурс і вивільняє його на експорт. Мало того, у всіх випадках виникає ще корисніший довгостроковий ефект.

Споживачі мають удвічі більший стимул до економії цінного ресурсу, який тепер коштує для них удвічі дорожче, що довгостроково виливається в його пряме заощадження, використання дешевших замінників і розробку ощадливих технологій.

Платою за це є вартість адміністрування прямих виплат та неточності в їх розподілі.

Той же підхід можна застосувати і до ситуації скорочення бюджетного дефіциту. Наприклад, держава змушена для усунення дефіциту бюджету скоротити витрати чи підвищити збори. Припустимо, перший варіант неможливий, і треба брати другий.

Уряд може підвищити на 500 мільйонів доларів податки або підняти ціну ресурсу до 1 тисячі доларів. Це дасть один і той же дохід і однаково збіднить населення - за умови, що податковий тягар розподілено так само, як і споживання ресурсу.

Якщо уряд вважає такий розподіл прийнятним, то підвищення ціни на ресурс вигідніше за просте підвищення податкового тягаря з тих же причин, що й у випадку заміни субсидій прямими виплатами: негайною - через вищу ціну зміняться споживчі переваги - і довгостроковою - вища ціна стимулює пряму економію, пошук замінників та інвестиції в ощадливі технології - економією цінного ресурсу.

Та ж логіка працює і тоді, коли уряд хоче знизити фіскальне навантаження: це краще робити через зниження податків, а не шляхом штучного заниження цін на товари.

Крім того, цінова реформа усуває розриви у фінансуванні компаній-постачальників, які виникають при ціновому субсидуванні. У нормальній ситуації компанія отримує гроші від своїх клієнтів в міру надання їм товарів і послуг.

В умовах занижених цін вона ці гроші недоотримує, часто зазнаючи збитків, і лише в кінці довгого періоду компенсує втрати за рахунок бюджету.

Такий спосіб фінансування робить фірму вразливою з точки зору ліквідності - витрати, які вона могла б сплатити сама, доводиться оплачувати в кредит, зазнаючи втрат. Якщо ж кредит дорогий, компанія може виявитися неплатоспроможною.

В Україні проблема непрямого субсидування спричинена провалом реформ у першій половині 1990-х років. Незважаючи на емоції, які викликають ініціативи МВФ та уряду щодо поступового скасування комплексу непрямих субсидій, зокрема, підняття цін на газ, без цього розвиток економіки країни видається доволі проблематичним.

Реформа ціноутворення в ЖКГ, монетизація пільг, дерегуляція ринку електрики - все це рано чи пізно доведеться зробити, і чим раніше відповідні реформи будуть проведені, тим менш болісними і більш ефективними вони будуть.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!