У день закоханих ДПА випустила роз'яснювального листа, зміст якого викликав хвилю обурення серед підприємців.

Щоб зрозуміти суть проблеми, треба звернутися до недавнього минулого - подій, пов'язаних з прийняттям Податкового кодексу.

До 2011 року "спрощенці" у складі єдиної суми податку сплачували як власне податок - 43% загальної суми, так і відрахування до соціальних фондів.

Держказначейство, отримавши загальну суму єдиного податку, розподіляло її між бюджетом та фондами соціального страхування.

Автори Податкового кодексу вирішили змінити цю систему і встановили правило, за яким, починаючи з платежів за січень 2011 року, підприємці мають самі розподіляти свій платіж: 43% єдиного податку сплачувати до бюджету, а до Пенсійного фонду вносити окремий платіж з єдиного соціального внеску.

Хоча це дещо ускладнює платіжні процедури для дрібних підприємців, логіка у такому рішенні, треба визнати, є. Тому відповідна норма Податкового кодексу не викликала жодної критики з боку платників єдиного податку.

Таким чином, з січня 2011 року підприємці почали сплачувати в бюджет суму, яка більш ніж удвічі відрізнялася від попередніх платежів. Одразу почалися проблеми.

По всій країні платники єдиного податку зіткнулися з усними вмовляннями податківців сплатити до бюджету повну суму. Так ніби й нема Податкового кодексу, який прямо вимагає сплачувати зменшену суму єдиного податку.

Деякі лояльні "спрощенці" відгукнулися на вмовляння представників фіскальних органів і провели платежі за старою схемою. Цей факт фахівців не здивував: платники, аби позбутися тиску з боку контролерів, часто сплачують зайві податки.

"Веселіше" стало згодом, коли деякі платники, які слухняно виконали вимоги кодексу і перераховували до бюджету 43% податку, опинилися у податковій заставі. Така застава виникає, коли бюджет сигналізує про недоплату податків.

Податкова застава - річ хоч і не смертельна, але неприємна. Потрапивши у неї, підприємець, наприклад, не може продати ні квартиру, ні автомобіль.

Податківці усно пояснювали цю ситуацію "технічною помилкою". Мовляв, комп'ютерна програма Держказначейства, проігнорувавши нові вимоги Податкового кодексу, продовжувала розподіляти суми єдиного податку.

Наслідком цього був висновок про наявність "недоїмок" у тих підприємців, які сплатили 43% від суми, внесеної у 2010 році. Отже, виходить, що, виконавши вимогу Податкового кодексу, "спрощенець" "недоплатив" у бюджет і одночасно на суму "недоплати" переплатив у соціальні фонди.

Лише у лютому, зрозумівши, у яку халепу запроторили підприємців, чиновники похапцем відкривали нові рахунки, на які слід сплачувати єдиний податок. За цими рахунками почалося справляння податку відповідно до норм Податкового кодексу.

А 14 лютого ДПА надіслала спрощенцям листи з вимогою доплатити (!) в бюджет "недоплачений" єдиний податок за січень.

Отже, ДПА вирішила перекласти тягар відповідальності за службову халатність чиновників на тих, хто сплачує податки, суворо дотримуючись норм закону.

Звичайно, про переплати до Пенсійного фонду, які з'явилися завдяки незаконному розподілу єдиного податку, чиновники забули. Доля цих коштів досі невідома.

Такий підхід здивував навіть тих фахівців, які багато років спеціалізуються на податковому консалтингу. Такого нахабства вони не пригадують з часів хаосу, викликаного запровадженням декретів в середині 1990-х років.

Зрозуміло, що цю прикру ситуацію слід якнайшвидше виправляти. Якби ми жили у державі, яка поважає своїх громадян, то реакція ДПА була би наступною.

Перш за все, було б відкликане роз'яснення ДПА від 14 лютого 2011 року. Також було б усунено з посад керівників, відповідальних за скандальне роз'яснення.

Крім того, були б скасовані фіктивні податкові застави, що виникли завдяки незаконному розподілу сум січневого єдиного податку. А місцевих чиновників, відповідальних за встановлення застав, притягнули б до суворої відповідальності.

Зрозуміло, що були б швидко розроблені прозорі та прості механізми повернення або заліку додатково сплачених сум. А голова ДПА замислився би про те, чи не слід вибачитися перед підприємцями за недолугість та зухвалість своїх підлеглих.

Отже, маємо нагоду перевірити, наскільки держава поважає тих, з чиїх рук годується.