Україна іде на дно

Україна іде на дно

Те, що зветься Україною, все більше стає схожим на обломки корабля, який бовтається без керма і вітрил у бурхливому океані всесвітнього політичного, військового та економічного протистояння всіх з усіма.
Понеділок, 15 листопада 2010, 13:49
Марко Олівенський, кандидат економічних наук

Економіка - суспільна наука, тому вона передбачає розгляд розвитку суспільства у його історичному контексті. Це питання давно розглянули класики політичної економії. При цьому вони зосереджувалися на об'єктивному характері розвитку, ігноруючи суб'єктивний фактор, який, на їх думку, відігравав допоміжну роль.

Однак, як виявилося, це певною мірою правильно для великих проміжків часу, які визначають зміну епох чи соціально-економічних устроїв. У поточному ж масштабі суб'єктивний фактор виглядає вирішальним. Ось історичні приклади.

У далекі часи римський імператор Калігула вирішив стати одноосібним керманичем держави. Підступністю і кров'ю він розчистив собі шлях до досягнення мети і здобув те, чого бажав. Однак об'єктивна складова політичного та економічного розвитку імперії призвела до того, що Калігулу вбили власні підлеглі.

Сталінська модель авторитаризму і примусової економіки почала розвалюватися відразу ж після смерті вождя. Приблизно те саме очікувало авторитаризм Хрущова, Брежнєва та його наступників. А намагання Горбачова поєднати авторитарну модель розвитку держави з лібералізмом закінчилися крахом СРСР.

Двадцять років незалежності України не призвели до побудови демократичної держави і сильної економіки. Наразі вона несе в собі відбиток осколків авторитарного розвитку, які послабляють економічний базис держави. Доказом цього є нинішній державний бюджет, який у цінах 1990 року становить десь 40%.

Антидемократичне спотворення суспільного і економічного розвитку України буде і далі розкладати державу. Вона вже зараз має лише окремі ознаки держави, перетворюючись на спільну територію проживання людей, які не змогли дійти до єдності щодо своєї історії, шляхів державотворення та економічного розвитку.

Саме тому те, що нині зветься Україною, але все менше нагадує національну державу навіть часів жорсткого авторитаризму КПРС, стає все більше схожим на обломки корабля, який бовтається без керма і вітрил у бурхливому океані всесвітнього політичного, військового та економічного протистояння всіх з усіма.

У такій ситуації Україна не зможе довго витримувати тиск, а тому піде на дно. Про це свідчать численні еміграційні хвилі, викликані проблемою виживання держави та економіки, і є результатом авторитарно-суб'єктивного підходу до їх розвитку.

Так буде тривати і далі, доки керувати країною будуть манкурти комуністичної доби, які підходять до порогу свого фізичного життя. Вони групують нові владні "команди" в надії, що якась з них продовжить старий курс на наступний термін державного управління. Тому вони тягнуть у владу своїх дітей.

Останні вибори у місцеві органи влади наблизили до владного Олімпу нові партії на чолі з молодими політиками, які ніколи не перебували у КПРС. Цей процес триватиме. Час невпинно витіснятиме людей з авторитарним стилем управління.

Це стосується не тільки політичного життя, але й економічного. Коли наприкінці 1960-х років основи керованого економічного розвитку США, започаткованого в результаті подолання наслідків Великої депресії, вичерпали себе, у цій країні настала пора звільнення від штампів економічного авторитаризму.

Американці першими відчули це на собі. На початку 1970-х років почалося зниження темпів економічного зростання. Певною мірою це сталося через те, що наймані працівники не бажали працювати з максимумом зусиль. Найкраще це відчули ті, хто працював на конвеєрах із збирання автомобілів.

Першою на агрегатний спосіб збирання авто перейшла шведська корпорація "Вольво". Її приклад взяли на озброєння американці, які пішли ще далі. Вони започаткували у себе японський досвід створення виробничої "сім'ї", але додали до цього своє розуміння вирішення цієї соціально-економічної проблеми.

Власники підприємств продали найманим працівникам частину акцій. Таким чином останні теж стали власниками підприємств.

Так стався перехід від авторитарної моделі одноосібного володіння та керування власністю до певної "соціалістичної" моделі. На зорі цього руху у 1970 році акціонерними було лише 10% всіх американських підприємств, у 1990 році ця частка зросла до 94%. З тієї пори страйковий рух у США різко пішов на спад.

Чим було масове акціонування американських підприємств з філософської точки зору? Значною мірою - відмовою від авторитарних методів керування власністю і економікою. Це також сприяло зсуву свідомості американців щодо ефективності демократичних засад у будь-якій сфері управління.

Цим же шляхом пішла і Європа. Політичному та економічному авторитаризму довоєнного типу був протиставлений соціал-демократичний підхід.

В Україні авторитаризм нинішньої влади заперечується, однак Партія регіонів захопила майже всі державні пости і намагається псевдодемократичними методами перерозподілити на свою користь власність та економічну владу.

Це свідчить про відсутність у керівників партії знань щодо шляхів розвитку суспільства, і це веде їх у безвихідь. Поки що це відчуває лише невелика частина населення, але з погіршенням ситуації таких людей побільшає.

Авторитаризм влади приречений на її поразку, але одночасно - і на поразку суспільства. Авторитаризм колишніх та нинішніх керівників України вже перейшов межу, за якою почався наступ як на писані закони, так і на закони моралі.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!