Хто вбиває малі банки

Хто вбиває малі банки

Законопроект про валютне регулювання - це легальний механізм для "втечі з корабля" заможної частини еліти і бізнесу у безпечніші "лагуни" при стійкій рекомендації населенню вірити у стабільність рідної гривні.
Понеділок, 25 жовтня 2010, 15:06
Сергій Яременко, екс-заступник голови НБУ

Зміна валютного законодавства, тим більше за такою надзвичайно ліберальною моделлю, неприпустима.

У таких відритих економіках, як в Україні, де більше 60% ВВП формується за рахунок експорту та імпорту, переважна більшість суб'єктів економіки прямо чи опосередковано пов'язана з валютними операціями.

У зв'язку з високою доларизацією економіки операції з валютою мають величезне значення у повсякденному житті населення, не кажучи про фінансовий сектор.

Це означає, що закон про валютне регулювання є системним, як, наприклад, податковий кодекс, бо вони змінюють не тільки правове середовище, але й економічні взаємозв'язки та результативність різних секторів економіки.

Поряд з цим, зміна закону вимагає редагування нормативних актів Нацбанку, стикування з оподаткуванням, митними та іншими підзаконними актами. Також доведеться переучувати персонал банків і співробітників суб'єктів економіки як агентів валютного контролю та замінити там програмне забезпечення.

Це надовго дезорганізує виробництво і розрахунки, а отже - знизить економічну активність. Ланцюжок "економіка - курс - податки - бюджет" загальмується.

З огляду на загальну економічну нестійкість такі фактори можуть негативно вплинути на виконання програмних цілей, висунутих президентом та урядом.

Експерти говорять про проект як про легальний механізм для "втечі з корабля" заможної частини еліти і бізнесу у безпечніші "лагуни" при стійкій рекомендації населенню вірити у стабільність рідної гривні.

Таке роздвоєння викликає озлоблену опозицію до заяв влади з боку тих, у кого ліміт 100 тисяч євро - максимальний розмір переказу приватної особи на рахунок у закордонному банку - викликає шок.

Девальвує довіру до уряду як до професійного органа те, що апологетом проекту є Михайло Бродський як найбільший фахівець у валютному регулюванні.

Проект, який подавався у 2007 році, є гімном лібералізації. Він віддзеркалював зовсім інші реалії і модель валютної політики.

Навіть тоді він підходив лише країнам з надлишковими валютними надходженнями. По суті, проект скасовував обмеження на капітальні операції і дозволяв вільний перетік зароблених у країні перебування коштів за кордон. Однак не у вигляді інвестицій, а у формі примітивного переказу коштів на рахунки іноземних банків.

Чи підходить така модель для обтяженої позиками України, яка знаходиться у лещатах браку валюти, - питання риторичне. Ця модель підриває ресурсну базу власної банківської системи, підвищує тиск на валютний ринок, зменшує грошові агрегати у гривні, руйнує стійкість системи до поглинання її зовнішніми суб'єктами.

Крім того, ця модель перетворює внутрішні вільні ресурси у "гарячі гроші", що загрожує курсовими коливаннями і нестійкістю фінансової системи в цілому.

Даний проект також суперечить останній світовій тенденції - зміцненню ефективного державного управління валютним ринком. В умовах розгортання "валютних війн" це виправдана поведінка уряду і центральних банків.

Нарешті, в умовах світової фінансової кризи на рівні головних економічних - ФРС, МВФ, СБ - і політичних - G7, G20 - гравців все наполегливіше проголошується необхідність зміни загальних і національних правил гри.

Тобто ми стоїмо на порозі великих змін, і буде нерозумно приймати законопроект "минулої епохи", який нині є руйнівним. У світі це викличе, щонайменше, подив.

Ще більш несвоєчасною є зміна банківського законодавства про підвищення рівня капіталізації установ до 120 мільйонів гривень, а потім - до 500 мільйонів гривень.

Якщо аналізувати проблеми і ризики діяльності банківського сектора, то, крім концентрації банківського капіталу, рівень капіталізації не вирішує жодну з них.

Концентрація - мета хороша, але навіть якщо зібрати весь банківський капітал України в один, то він сягне рівня одного з п'ятірки банків Польщі. Це свідчить про зовсім іншу проблему: монетарну політику НБУ протягом останніх 18 років, яка призвела до функціональної імпотенції банківського сектора.

Прийняття проекту матиме негативні політичні та економічні наслідки. Вимогу про підвищення капіталізації в умовах глобальної кризи не можна виконати апріорі. Звідси шлях тільки до злиття, що в умовах багатовекторної поведінки власників банків призведе скоріше до самоліквідації установ і руйнування їх активів.

Як завжди, зобов'язання ляжуть на плечі бюджету. Це спричинить дезорганізацію економічної діяльності, згортання кредитування і невдоволення вкладників.

Можливий розвиток і геть небезпечного сценарію. Після введення такої норми і неминучого широкого обговорення у пресі долі малих банків виникне загроза їх ліквідації, що може спровокувати панічну виїмку вкладів з невеликих установ. Що станеться з ліквідністю, розрахунками і кредитуванням, пояснювати не треба.

Слід не тільки відкласти розгляд цього проекту, а й припинити розмови про нього.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!