Нацбанк вбиває економіку
Нацбанк повідомив, що у червні 2010 року профіцит платіжного балансу склав 2,816 мільярда доларів, а це у 2,8 разу більше, ніж позитивне сальдо у травні 2010 року.
Регулятор підкреслив, що червневий профіцит зведеного платіжного балансу був максимальним з початку фінансової кризи і другим за всю історію України після листопада 2005 року, коли відбувся продаж "Криворіжсталі" і банку "Аваль".
Втім, НБУ зізнався, що головний внесок у формування такого великого профіциту зробив уряд, позичивши 2 мільярди доларів у російського банку ВТБ для фінансування бюджетного дефіциту.
На тлі таких показників не дивує і поведінка Нацбанку щодо національної валюти. У липні регулятор хоча й потроху, але послідовно проводив ревальвацію гривні до долара: її офіційний курс зріс з 790,53 гривні за 100 доларів до 789,42 гривні.
Цим же НБУ займався і з початку 2010 року: курс 1 січня становив 798,5 гривні за 100 доларів, а потім майже регулярно гривня зміцнювалася.
Попереду - приплив нових великих обсягів валюти в країну у вигляді урядових позик від МВФ, Світового банку, ЄБРР, ще одного кредиту з Росії, а також зовнішніх позик українських корпорацій, тож причин для зміни тенденції наразі не видно.
Однак стверджувати, що Нацбанк проводить правильну політику, не можна. Навпаки, ревальвація національної валюти лише шкодить економіці. Причому НБУ під керівництвом Володимира Стельмаха займається таким шкідництвом уже давно, а перед тим подібну стратегію здійснювали його попередники.
Можна, звичайно, сказати, що головним винуватцем економічних проблем України протягом останніх десяти років є НБУ, який проводить хибну для національного виробника валютно-курсову політику. Однак таке твердження не зовсім правильне, бо голова Нацбанку ніколи не був повністю вільним у своїх діях.
Він завжди прислухався до думки вищого керівництва країни - президента і глави його адміністрації чи секретаріату. Отже, не меншу відповідальність за створення нестерпних умов для економіки країни та її жалюгідний нинішній стан несуть президенти Леонід Кучма, Віктор Ющенко, а тепер і Віктор Янукович.
Офіційні показники Держкомстату, зокрема, дані щодо зовнішньої торгівлі за січень-травень 2010 року, дозволяють зробити деякі оцінки. За цей період в Україну імпортовано текстилю на 615,8 мільйона доларів, що на 17,8% більше, ніж за п'ять місяців 2009 року, і в 2,25 разу більше, ніж таких товарів експортовано.
Взуття і головних уборів завезено на 162,9 мільйона доларів, що на 25,2% більше, ніж за відповідний період 2009 року, і в 2,4 разу більше, ніж їх експортовано. Наземних транспортних засобів імпортовано на 1 006,9 мільйона доларів. Це на 27,3% більше, ніж за п'ять місяців 2009 року і в шість разів перевищує експорт.
Фотоапаратів, медичних пристроїв, годинників та музичних інструментів закуплено за кордоном на 285,5 мільйона доларів, що на 21,5% більше, ніж у січні-травні 2009 року, і у 3,23 разу більше, ніж таких товарів експортовано. Меблів та іграшок ввезено на 221,6 мільйона доларів, що на 28% більше, ніж у 2009 році.
Загалом, Україна масово імпортує непродовольчі товари, незважаючи на істотну девальвацію гривні у 2008-2009 роках, яка повинна була загальмувати імпорт.
Втім, у великих обсягах в країну завозяться не тільки непродовольчі товари. Ненабагато краща ситуація і щодо продуктів харчування.
Так, живої худоби і м'яса за п'ять місяців імпортовано на 457,1 мільйона доларів, що в 1,45 разу більше, ніж експортовано. Готових продуктів завезено на 887,9 мільйона доларів, що лише на 62,6 мільйона доларів менше, ніж за цей період 2009 року.
Продукції рослинного походження в Україну завезли на 759,4 мільйона доларів, тоді як експортовано - на 1 373,3 мільйона доларів - різниця не така вже й велика.
Набагато більше, ніж виробляє, Україна завозить нафти і газу. У січні-травні 2010 року мінеральних продуктів імпортовано на 10,8 мільярда доларів, а експортовано - на 2,5 мільярда доларів. Імпорт хімічної продукції у 1,89 разу перевищив її експорт.
Каучуку і пластмас в Україну імпортується у 5,9 разу більше, ніж експортується, деревини, паперу і картону - у 1,7 разу, виробів з каменю, гіпсу і скла - у 2,1 разу.
Обладнання, машин і механізмів Україна експортувала чимало - на 2 мільярди доларів, в основному, у Росію та інші країни СНД. І навіть є значне зростання до відповідного періоду 2009 року - на 27,2%. Але імпортується в Україну таких товарів ще більше - на 2,6 мільярда доларів, і це на 28% більше, ніж у січні-травні 2009 року.
Дуже сильно виручає Україну у зовнішній торгівлі експорт чорних металів і виробів з них. За п'ять місяців 2010 року такої продукції вивезено на 6,8 мільярда доларів, це 36% усього товарного експорту. Однак імпорт товарів за вказаний строк у цілому - на 20,9 мільярда доларів - перевищив на 2,1 мільярда доларів обсяг експорту.
Такою є ситуація у зовнішній торгівлі і, відповідно, в економіці країни. Тепер питання: чому в Україну імпортується так багато одягу, взуття, техніки, ліків і продуктів? Відповідь проста: усі ці товари дешевші і якісніші, ніж вітчизняні аналоги.
Чи завжди так було в Україні, і чи є якийсь вихід? Так було не завжди. У 1998-1999 роках долар виріс до гривні у 2,7 разу, а вже протягом 2000 року українська економіка адаптувалася до нових умов на валютному ринку.
Якщо зараз худоби і м'яса імпортується більше, ніж експортується, то 2001 року було навпаки: продано товарів на 454,5 мільйона доларів, а куплено - на 182,5 мільйона доларів. Текстилю тоді вивезли на 614,2 мільйона доларів, а ввезли - на 646,9 мільйона доларів. У січні-травні 2010 року імпорт у 2,25 разу перевищив експорт.
Взуття і головних уборів 2001 року експортовано на 84,6 мільйона доларів, а імпортовано - на 43,8 мільйона доларів. Зараз імпорт перевищує експорт у 2,4 разу.
Набагато кращою була тоді ситуація і з неспоживчими товарами. Експорт хімічної продукції 2001 року на 31% перевищував імпорт, тоді як за п'ять місяців 2010 року імпорт перевищує експорт на 89%. Кращою була ситуація і в металургії. Загалом експорт товарів у 2001 році перевищив імпорт на 489,6 мільйона доларів.
2000-2001 роки стали періодом відродження української економіки. Уперше з моменту проголошення незалежності почали рости реальний ВВП і реальні доходи населення. Єдиною причиною цього, що підтвердять усі без винятку економічні експерти, став різкий обвал гривні до долара під час кризи 1998-1999 років.
Здавалося б, після тієї кризи треба було лише підтримувати на досягнутому рівні необхідні умови у валютно-курсовій політиці і жити розкошуючи. Для цього потрібно було лише в міру інфляційного знецінення гривні плавно її девальвувати до долара.
Тобто курс долара до гривні повинен був щорічно рости темпами, на кілька процентних пунктів нижчими від інфляції, за винятком 2002 року, коли в Україні несподівано трапилася дефляція. І курс сьогодні становив би 10,5-11 гривень за долар або навіть вище, що ще краще для економіки.
У такому разі в Україні повноцінно працювали б усі галузі економіки, нарощувався експорт, і активно поповнювалися за рахунок цього золотовалютні резерви країни.
Мало того, в періоди благополучної кон'юнктури на світових ринках для вітчизняних металургів, 2003-2004 роки, можна і потрібно було створювати фінансові резерви держави за рахунок введення мита і скасування відшкодування ПДВ на металургійний експорт, як це роблять Китай і Росія щодо експорту нафти і газу.
А що витворяв Нацбанк? Починаючи з 2000 року, він старанно тримав курс гривні на рівні 5,3-5,4 гривні за долар, а потім двічі - у 2005 році і 2008 році - ревальвував національну валюту. Нічого гіршого для економіки придумати було неможливо.
Результати не забарилися. Виробники втрачали, а окрилені імпортери завалювали країну закордонним крамом. У 2006 році імпорт товарів перевищив експорт на 6,7 мільярда доларів, у 2008 році - на 18,6 мільярда доларів.
Хтось заперечить, що при девальвації гривні в Україну не пішли б іноземні інвестиції.
По-перше, великої потреби у них і не було б, якби промисловість і агросектор потужно працювали, створюючи ресурси для себе і для держави.
По-друге, солідні інвестори, розібравшись з політикою влади, напевно прийшли б у країну. Проігнорував би її лише спекулятивний капітал, що розраховує на додаткові прибутки від ревальвації гривні, але це плюс для фінансової системи та економіки.
Наразі Нацбанк продовжує підривати економіку держави, сліпо виконуючи, мабуть, норму Конституції про забезпечення стабільності гривні. До речі, ця конституційна норма з того ж декларативного розряду, що й положення про безкоштовну медицину.
Гривня ніяк не могла бути стабільною до твердих валют при інфляції, яка спостерігалася в Україні. Приміром, за час з моменту появи гривні у вересні 1996 року по квітень 2009 року вона знецінилася за рахунок інфляції уп'ятеро.
Чому НБУ так себе поводив, і чому це йому дозволялося, можна лише припускати. І, судячи з усього, зараз, за нової влади, політика Нацбанку не змінилася.