Чи можливий "ОПЕК" транзитерів енергоносіїв у Східній Європі?

Чи можливий "ОПЕК" транзитерів енергоносіїв у Східній Європі?

Приєднання Туреччини і Білорусі до групи транзитних країн в рамках Краківської ініціативи дозволить створити "ОПЕК" транзитних країн у Східній Європі.
Вівторок, 11 листопада 2008, 18:05
Віталій Мартинюк - аналітик Українського незалежного центру політичних досліджень

Система енергетичної безпеки, як відомо, має три ключові ланки: виробників, транзитерів і споживачів. Саме їх і взаємодію між ними в основному обговорювали учасники 2-го Київського форуму "Балтійсько-Чорноморський регіон і Європейська енергетична безпека", який пройшов 6-7 листопада.

Експерти відзначили необхідність посилення ролі транзитних країн в структурі постачання енергоносіїв від виробників на Сході до споживачів на Заході.

Країни-транзитери енергоносіїв у Східній Європі знаходяться в найскладнішому становищі, порівняно з виробниками та споживачами.

По-перше, вони самі споживають енергоносії і знаходяться в енергетичній залежності від виробників. По-друге, вони, як транзит ери, знаходяться між двох вогнів під тиском виробників і споживачів, страждаючи від цього найбільше.

Реклама:

Транзитні країни могли б вигідно скористатись своєю близькістю до місць видобутку нафти та газу і своїм географічним положенням, але для цього їм необхідно координувати транзитну політику.

Тісне співробітництво може реалізуватися в рамках постійного форуму, або навіть організації на зразок ОПЕК, яка просуватиме інтереси транзитних країн і відстоюватиме їх в діалозі з виробниками та споживачами.

У сьогоднішніх умовах країни-виробники енергоносіїв знаходяться в найвигіднішій ситуації, адже на фоні постійного зростання світового попиту на енергоносії їм треба боротися за ринки збуту. Вони, навпаки, диктують правила гри на енергетичному ринку.

Ці країни також активно взаємодіють в умовах нестабільного світового енергетичного ринку. У нафтовій сфері існує ОПЕК (Організація країн-експортерів нафти), яка вже не раз довела свою ефективність і вигідність взаємодії для кожної з країн-учасниць. Останнім наочним прикладом є рішення ОПЕК від 24 жовтня цього року про скорочення з листопада щоденного видобутку нафти на 1,5 мільйонів барелів на день, щоб стримати падіння цін.

З'явилися спроби створити і газовий ОПЕК. 21 жовтня Іран, Катар і Росія, найбільші виробники газу в світі, провели зустріч у Тегерані і домовилися зробити їх регулярними. Міністр нафти Ірану Голлям Хусейн Нозарі після зустрічі заявив про бажання трьох країн створити організацію на зразок ОПЕК, але в газовій сфері, для координації дій і впливу на ринок газу.

Головні споживачі енергоносіїв у Європі також активно співпрацюють для захисту своїх прав. Вони об'єднані в Європейському Союзі, спільно виробляють підходи в енергетичній сфері і здійснюють кроки із захисту країн-членів у реалізації ними енергетичної політики.

Принципові транзитні країни, які забезпечують транспортування нафти і газу від головних виробників з Росії, Центральної Азії і Каспійського регіону до головних споживачів в ЄС, вже здійснили ряд кроків об'єднатися для спільного вирішення проблем як із задоволення своїх споживчих потреб, так і з захисту транзитних інтересів.

Україна серед них є одною з головних, оскільки транспортує в Європу близько 40 мільйонів тон нафти і 115 із 161,5 млрд. куб. м природного газу з Росії. Початок інтеграційного процесу було покладено в ході проведення Краківського енергетичного саміту в травні 2007 року.

З того часу учасники постійного енергетичного діалогу вже провели три саміти і знаходяться напередодні проведення четвертого Бакинського енергетичного саміту, який відбудеться 14 листопада, і в якому вперше візьме участь президент Туреччини Абдулла Гюль.

Розширення інтересу є не тільки свідченням високого рівня енергетичного форуму, але розуміння все більшою кількістю транзитних країн Східної Європи необхідності співпрацювати.

Найважливішою є присутність на саміті Туреччини, яка набула статусу одної з ключових для ЄС країн-транзитерів. Наскільки глибокою стане участь цієї країни в такому конгломераті транзитерів, покаже Бакинський саміт.

Туреччина могла б активно приєднатись до Краківської ініціативи, адже вона також не зацікавлена в посиленні впливу Росії на шляхи поставки енергоносіїв. Туреччина бажає стати перехрестям енерготранзитних шляхів з Азії і Близького Сходу в Європу.

Зокрема, перспективні проекти провідної Турецької нафтової корпорації BOTAS спрямовані на перетворення Туреччини в потужний коридор транспорту нафти та газу і, як результат, в регіонального лідера в цьому секторі.

Потужного імпульсу в розвиток Краківської ініціативи і посилення співробітництва країн-транзитерів може надати Білорусь, яка, згідно з "Комплексною програмою модернізації основних виробничих фондів Білоруської енергетичної системи на період до 2011 року", шукає альтернативні можливості поставки енергоносіїв. Вона зможе приєднатись до Краківської ініціативи лише за виконання певних умов.

По-перше, якщо Росія підніме ціну на енергоносії для Білорусі: по газу - принаймні до рівня цін, які існують для України, по нафті - до рівня ціни на каспійську нафту. Це може відбутися на фоні: активного розвитку стосунків між Білоруссю і Європейським Союзом, в першу чергу в сфері економіки та енергетики; подальшого затягування Білоруссю процесу інтеграції з Росією в російському розумінні цього процесу - в рамках Союзної держави; прогалин в ролі Білорусі як стратегічного союзника, форпосту і щита, одною з яких є невизнання білоруською стороною незалежності Південної Осетії і Абхазії; відсутності прогресу у виконанні Білоруссю домовленостей про передачу російському "Газпрому" 50% акцій компанії "Белтрансгаз".

В цей час російська нафта для Білорусі значно дешевша азербайджанської. В січні-червні 2008 року Білорусь купувала нафту марки URALS по 72,4 долари/барель, в той час як азербайджанська нафта марки AZERI LT коштувала 107,7 доларів/барель.

Однак, білоруська влада не має впевненості в стабільно низьких цінах на російську нафту в майбутньому. Ціна на газ для Білорусі в другому півріччі цього року становила 129 доларів за тисячу кубометрів. У той же час, надзвичайний та повноважний посол Росії в Білорусі Олександр Суріков у жовтні цього року повідомив, що не виключає ціну російського газу для Білорусі на рівні 250 доларів за тисячу кубометрів. Отже, є тенденція для поступового зростання цін на російські енергоносії для Білорусі.

По-друге, якщо Росія зменшить обсяги поставки енергоносіїв до Білорусі й через Білорусь. Поки що обсяги прокачування російського газу через білоруську територію зростають з 41 млрд. куб. м газу 2005 року до 47 млрд. куб. м за підсумками 2007.

Але не слід забувати про розвиток Росією проектів "Північний потік" через Балтійське море і "Південний потік" через Чорне море, які можуть взяти на себе частину обсягів поставок газу з Росії до ЄС, на фоні відсутності чіткої перспективи нарощування його видобутку Росією. Декларативно "Північний потік" призначений для поставок 55 млрд. куб. м газу із Штокманського родовища. Але існують проблеми з його розробкою, яка потребує значних інвестицій для глибинних робіт.

"Південний потік" теоретично не має скласти конкуренції транзиту газу через Білорусь, оскільки призначений для 30 млрд. куб. м центральноазіатського газу. В той же час, Туркменістан, згідно з підписаними угодами, має поставляти більше газу, ніж він видобуває сьогодні. До того ж, як повідомив у ході проведення 2-го Київського безпекового форуму лідер російського Союзу правих сил Борис Немцов, 2010 року Росія зіткнеться із дефіцитом газу в обсязі 60 млрд. куб. м за рік.

Транзит нафти через Білорусь також має ряд проблем. Його обсяги поступово зменшуються з 88 мільйонів тон 2005 року до 72 мільйонів тон у 2007. З минулого року було повністю припинено транзит газу по Новополоцькій гілці нафтопроводу "Дружба" після введення в дію Балтійської трубопровідної системи (БТС-І) з потужністю 60 мільйонів тон нафти на рік.

Одночасно Росія активно розробляє проект БТС-ІІ, який загрожує взяти на себе частину російського експорту нафти з білоруського напрямку, а саме з південної гілки нафтопроводу "Дружба".

Отже, можливість перспективного скорочення поставок російських енергоносіїв через територію Білорусі існує. До того ж, Росія не уникне можливості мати додатковий важіль впливу на Білорусь за рахунок регулювання і переключання потоків газу і нафти з білоруського на інші напрямки.

По-третє, якщо ініціативи, які приймаються в рамках Краківської енергетичної ініціативи, набудуть реальних практичних результатів, першочерговим з них має стати запуск нафтопроводу "Одеса-Броди" в аверсному режимі і наповнення його каспійською нафтою, або хоча б підписання домовленостей про стабільні її поставки для цього нафтогону. За таких умов Білорусь могла б проявити більшу зацікавленість у цьому проекті і, як результат, приєднатися до Краківської ініціативи.

По-четверте, білоруські нафтопереробні заводи у Новополоцьку і Мозирі потребують модернізації для надання їм здатності переробляти каспійську нафту з низьким вмістом сірки. Каспійська нафта є високоякісною, але білоруські НПЗ в останні роки витратили значні кошти для закупівлі і монтажу установок з очистки саме тяжкої російської нафти.

Для переробки азербайджанської сировини установки такого глибокого очищення будуть непотрібні, але ж вони повинні відпрацювати витрачені кошти. Поставка каспійської нафти на білоруські нафтопереробні заводи має стати вигідною для Білорусі з огляду на подальший експорт нафтопродуктів і покриття витрат на модернізацію.

Загалом, можливість приєднання Туреччини і Білорусі до групи транзитних країн в рамках Краківської ініціативи дозволить створити "ОПЕК" транзитних країн у Східній Європі і посилити їх позиції в діалозі з основними виробниками та споживачами енергоносіїв.

Лідери Європейського Союзу постійно наголошують: "Наскільки ЄС залежить від російських енергоносіїв, настільки ж і Росія залежить від європейських технологій та європейських споживачів". До цього слід додати: "І настільки ж і споживачі в ЄС і виробники в Росії залежать від країн-транзитерів, ключовою з яких є Україна".

Транзитери енергоносіїв мають заговорити єдиним голосом, щоб їх інтереси були повністю враховані в процесі поставок газу і нафти із Сходу на Захід.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
Реклама: