Гліб Простаков для "ЕП":
Метал, який кує політиків

Гліб Простаков для "ЕП":
Метал, який кує політиків

Цінові війни металургів та постачальників сировини в минулих роках зараз здаються квіточками. Тоді на кону стояли гроші – у когось маржа була більшою, у когось – меншою. Але зараз ставкою є контроль над цілими підприємствами.
П'ятниця, 5 жовтня 2007, 11:37
Два роки позиційних маневрів та окопних війн основних гравців в українській чорній металургії – галузі, що дала життя більшості україньских олігархів – перервалися досить несподівано. За тиждень до парламентських виборів створено найбільшу металургійну компанію в СНД, власником якої є Рінат Ахметов. Включення до складу "Метінвесту" активів "Смарт-холдинга" Вадима Новиньского, зокрема Макіївського метзаводу, Інгулецького гірничо-збагачувального комбіната та невеличкого прокатного підприємства в Болгарії – крок абсолютно зрозумілий в контексті сталого тренду консолідації всієї світової металургії.

"Розмір має значення" - цей вислів абсолютно доречний щодо металургії: світові металургійні компанії намагаються протистояти світовим же постачальникам сировини, що зараз диктують свої умови, та автомобільним корпораціям, які є достатньо великими споживачами продукції металургів, щоб грати на зниження ціни на сталь. Все це абсолютно правильно, якби не декілька "але".

Справа в тому, що процес консолідації активів у нашому випадку супроводжується водночас процесом концентрації активів. Рінат Ахметов збирає їх саме в Україні, де, здавалося б, все же поділено – принаймні в металургії. Купівля підприємств десь в Європі чи США, або альянс із зарубіжним виробником сталі, навість із близької до нас Росії, виглядали б цілком природньо. Сьогодні є досить багато компаній, що відверто шукають партнерів. Приклад – Алішер Усманов з його "Газметалом" - структури, що провадить політику, м’яко кажучи не суперечливу кремлівським інтересам, претендує на роль провідного консолідатора в металургії на всьому пострадянському просторі. Вагу Усманова як бізнесмена та вартість його бізнесу можна співставити з бізнесом, що належить Ахметову. Проте останній мабуть вирішив, що далеко не все ще поділено на внутрішньому ринку.

Альянс зі "Смартом" відкривають шлях до нових поглинань всередині України. Таке об’єднання є агресивним саме до інших гравців. Володимиру Бойку, Сергію Таруті й іншим сьогодні стало цілком зрозуміло – побоюватись потрібно в першу чергу не великих транснаціональних монстрів на зразок ArcelorMittal, а свого сусіда по металургійному цеху. Правила змінюються – такий основний меседж Ріната Ахметова, який тільки-но проковтнув хай невеличку, але теж фінаново-промислову групу Вадима Новинського.

Те, що об’єднання відбулося за декілька днів до виборів, коли весь великий бізнес, як правило, завмирає, швидше за все не примха власника "Шахтаря" з метою продемонструвати свою незалежність від політичної коньюнктури, а навпаки – об’єктивна необхідність. Можливо, Рінат Ахметов просто не хотів ризикувати. Люди, від яких значною мірою залежали перспективи об’єднання – голова Фонду держмайна Валентина Семенюк та головний антимонопольник Олексій Костусєв, можливо, досиджують в своїх кріслах останні дні.

Фактично поглинаючи "Смарт-холдинг" Ахметов включився у боротьбу за Криворізький гірнично-збагачувальний комбінат окислених руд. Найбільший український довгобуд є тим самим золотим ключиком, що відчиняє заповітні двері до контролю майже над всією українською металургію. Боротьба за КГЗКОР – це й одночасно боротьба за Маріупольский меткомбінат Володимира Бойка, "Запоріжсталь" Едуарда Шифріна, а мабуть – й за українські активи, що належать Сергію Таруті та Віталію Гайдуку. Добудова та запуск КГЗКОРу дасть формальний привід створити серйозний штучний дефиціт сировини для металургійних підприємств та посадити їх на сировинний гачок.

Цінові війни металургів та постачальників сировини в минулих роках зараз здаються квіточками. Тоді на кону стояли гроші – у когось маржа була більшою, у когось – меншою. Але зараз ставкою є контроль над цілими підприємствами – якщо добудовувати КГЗКОР дійсно дозволять структурам Усманова та Ахметова, декому зберегти контроль над своїми активами буде заважко. Особливо Володимиру Бойку, що із поразкою соціалістів на виборах втратить свій адміністративний ресурс.

Відчай останнього, мабуть, досяг критичної позначки, якщо він погодився на союз із Лакшмі Міталом, аби недопустити добудови комбінату. Роль молодшого партнера в консорціумі з ArcelorMittal, компанією, що так само далека від соціалістичних методів керування бізнесом Володимира Семеновича, як погляди Джорджа Буша від поглядів Уго Чавеса....мабуть, не так прагнув закінчити свою директорську кар’єру Бойко.

Новий переділ власності в українському ГМК станеться вже незабаром. Баланс сил в український металургії був порушений – на ринку з’явився занадто сильний як для України гравець, чиї абміції будуть тільки зростати. Вірогідно, саме ці амбіції не дозволили Рінату Ахметову одразу піти на злиття в рівним собі – Ахметов не бажає втрачати контроль над виплеканою ним імперією. Особливо зараз – коли він не тільки надвпливовий в своїй країні бізнесмен, але й політик. Його металургійна імперія захищена адміністративним ресурсом, який в Ахметова залишиться достатньо великим, незалежно від того, якого кольору будет коаліція в новій Верховній Раді.

Гліб Простаков
Гліб Простаков
Не виключено, що об’єднання зі "Смартом" – це проміжний крок до іншого, більш масштабного злиття. Окрім того, очевидно, що всі попередні домовленності між іншими учасники сьогодні вже мало чого варті. Оголошення про можливе злиття "Індустріального Союзу Донбасу" Сергія Тарути з "Металоінвестом" Алішера Усманова можна вважати недійсним. Сьогодні Усманов вже має спільний з Ахметовим бізнесовий інтерес, що суттєво ускладнює союз з ІСД.

Тарута та Гайдук сьогодні демонструють абсолютну відкритість до будь-яких альянсів, налагоджучи зв’язки із провідними міжнародними компаніями та готуючи грунт для переговорів про співпрацю. А ось лондонський мільярдер Едуард Шифрин можливо вже підшуковує покупця на "Запоріжсталь". Хто ним стане – сказати зараз важко. Можливо, нескладно буде домовитись сусідам за рейтингом лондонських мільярдерів – Мітталу та Шифрину. Останній займає лише шістнадцяту сходинку, тоді як Міттал – першу. Образливо якось.

Можна спрогнозувати, що вже через два-три роки на українському ринку залишаться лише найбільш амбіційні. Ставки в металургійному бізнесі зростають занадто швидко, щоб там залишалися недостатньо гнучкі та авторитетні. Галузь, яка, як виявилось, здатна продукувати не лише олігархів, але значну частину депутатів парламенту, варта дійсно запеклої боротьби.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!