Захищаймося, панове! Час згадати про національну економічну безпеку
Але спробуймо розібратися, чи це стало подією винятковою, або ж просто править за ланку одного ланцюга, що зветься "суцільний розпродаж вітчизняної економіки іноземцям".
Тут слід зробити застереження. Автор дуже не хотів би, або його зрозуміли як такого, що прагне закриття економіки для іноземного капіталу. Такі заходи ніколи ще не призводили до позитивного результату (згадаймо 200-річну японську політику "сакоку" (чи ізоляціоналізму), або, з поточних подій, – Північну Корею, що безперервно потерпає від злиднів, зокрема, через вперте небажання розстатися з ідеями "чучхе").
З іноземним капіталом традиційно пов’язують такі позитивні явища, як влиття в економіку зовнішніх коштів, принесення новітніх патентованих технологій, доступ до розгалужених мереж реалізації товарів за кордоном, виходів на світові ринки, і, що дуже важливо, – створення чесних конкурентних умов, імпорт прозорих правил корпоративної поведінки (коли до працівника ставляться не як до холопа-наймита, а як до особистості) і підприємницької етики, що не уживається з "відкатами" та хабарами.
Звіти Держкомстату свідчать про постійне зростання іноземних інвестицій в Україні. Станом на середину травня 2007 р. загальний обсяг іноземних інвестицій в Україну склав $22 433,7 млн., що становить $431,3 на одного українця. З усього обсягу іноземних інвестицій 28,8 % зосереджено у сфері промислового виробництва (зокрема, видобувній та переробній промисловості), 12,5 % – у фінансовому (зокрема, банківському) секторі, 9,3 % – в оптовій торгівлі, 8,5 % – у сфері нерухомості (будівництво, оренда, інжиніринг).
Найбільш масштабним прикладом іноземного інвестування залишається приватизація "Криворіжсталі" компанією “MittalSteelGermanyGmbh” за рекордну суму у 4,8 млрд. дол. І тут дійсно є чим пишатися, бо цей конкурс був чи не єдиним прозорим в історії України, коли за велике підприємство відомим інвестором було сплачено гідну ціну в результаті чесного аукціону. Іншими відомими прикладами "великих інвестицій" стало придбання австрійським банком Raiffeisen банку "Аваль" та купівля французькою BNP Paribas УкрСибБанку.
За останніми даними НБУ, частка іноземного капіталу в українських банках на 1 квітня 2007 року становить 29,8%; з 173 українських банків 8 мають 100-процентну або близьку до 100% частку іноземного капіталу, а 40 банків частково контролюються іноземними компаніями.
На думку експертів, за умови збереження наявної динаміки проникнення іноземного капіталу до банківської сфери та враховуючи обов’язки України перед СОТ щодо відкриття ринку для філій іноземних банківських установ, через 3 роки іноземні банки контролюватимуть до 80% цього сегменту ринку.
Іноземний капітал вподобав і сектор телекомунікацій. Російська АФК "Система" (торговельна марка – "МТС") має 100% частку в операторі мобільного зв’язку "UMC". Інший мобільний гігант ЗАТ "Київстар GSM" переважно (на 56,5 %) контролюється норвезькою компанією "Теленор" (іншим акціонером є ТОВ "Сторм", що має 100% російського капіталу і входить до "Альфа-групп").
З шести українських нафтопереробних заводів чотири контролюються російським капіталом. Велика кількість газорозподільчих компаній та обленерго повністю або частково знаходяться під контролем іноземного бізнесу.
Російська компанія "Кузбассрезервуголь" має контрольні пакети акцій (у розмірі від 60 до 80%) в українських газорозподільних компаніях Дніпрогаз, Криворіжгаз, Харківгаз та Донецькміськгаз.
Майже всі загальнонаціональні телеканали прямо чи посередньо (через дочірні структури) контролюються з-за кордону (в тому числі з офшорів).
При цьому часто-густо приватизація (передусім за участю російських компаній) проходить за вкрай сумнівних обставин. Крім ганебного продажу "Луганськтепловозу" варто також згадати Лисичанський НПЗ, який було придбано російською ТНК за смішну ціну у 10 млн. дол. замість 1 млрд., у який завод попередньо оцінювався.
Що на черзі? "Турбоатом", "Мотор-Січ", "Укрзалізниця", "Укртелеком", авіакомпанії, порти, суднобудівна промисловість? Танко- та ракетобудівні підприємства та конструкторські бюро? Сільськогосподарські землі, надра та ресурси континентального шельфу?
Коли іноземна присутність перетворюється на проблему
Головною метою будь-якого приватного інвестора (зокрема, іноземного) є одержання максимального прибутку за мінімальних витрат. Але на відміну від національного інвестора, який зберігає певний "зв'язок із землею" та якому в більшій мірі властива соціальна відповідальність, іноземець розглядає країну-реципієнт інвестицій виключно як інструмент приросту доходу на інвестований капітал. Основні фактори небезпеки, що випливають за надмірної іноземної присутності в економіці, зводяться до наступного:
1) кінцевою метою інвестора є репатріювання (вивезення додому) прибутку від інвестицій, що потенційно може "знекровлювати" економіку приймаючої країни. Найгіршим варіантом такого сценарію є перетворення країни на сировинний додаток, джерело достатньо кваліфікованої, але дешевої та мовчазної робочої сили;
2) іноземний капітал може перетворитися на важіль політичного впливу через використання стратегічно ключових та особливо вразливих галузей в економіці, фактору енергетичної, сировинної та іншої економічної залежності країни, соціально "вибухонебезпечних" секторів (де створюється переважна кількість робочих місць для населення), що потенційно може без жодного пострілу поставити країну "на коліна".
Тут найгіршим сценарієм є втрата країною свого економічного суверенітету, коли стратегічні рішення прийматимуться не в парламенті чи на референдумі, а в кабінетах іноземних компаній бізнесменами, які мають пряму телефонну лінію з урядом іншої держави.
Історія знає багато таких прикрих прикладів (згадаймо Британську Ост-Індську компанію, що фактично підміняла собою урядові структури в Індії та хижацьки керувала країною у ХVII-XIX століттях; у новітню історію інвестиційна політика Сполучених Штатів та європейських держав майже повністю знищила економічний суверенітет деяких країн Латинської Америки та Африки).
Як захищаються за кордоном?
Хоча залучення іноземних інвестицій вважається пріоритетним напрямком економічного регулювання, практично всі країни світу сприймають суцільний розпродаж економіки, особливо основних (стратегічних) її секторів та оборонної галузі, як загрозу національній безпеці, маючи у законодавстві відповідно розроблені механізми захисту.
Найбільш відомим, мабуть, є досвід США. Головну роль захисного механізму тут відіграє поправка Ексона-Флоріо 1988 р. (The Exon-Florio Amendment), що дозволяє обмежувати з міркувань національної безпеки прямі іноземні інвестиції в оборонну промисловість, аерокосмічну індустрію та атомну енергетику. Нагляд та моніторинг за корпоративними злиттями здійснює спеціальний Комітет з іноземних інвестицій, який зобов’язаний проводити розслідування у разі, якщо іноземний інвестор контролюється іноземною державою або діє від її імені.
До сьогодні розслідування Комітету стосувалися здебільшого інвестицій з Японії та Китаю. Якщо розслідування виявляє загрозу національній безпеці, уряд, не заперечуючи проти іноземної інвестиції як такої, змушує американську компанію відмовитися від оборонного замовлення або виділити стратегічно важливе виробництво в окрему юридичну особу, а у крайніх випадках Президент має повноваження блокувати інвестицію.
Але, як свідчить практика останніх років, навіть президентське "добро" не завжди означає "зелене світло". У лютому 2006 р. у Сенаті США спалахнув скандал, пов'язаний з тим, що і Комітет, і Президент схвалили продаж компанії DubaiPortsWorld (DP World) з Об’єднаних Арабських Еміратів контрольного пакету акцій шести найбільших торговельних портів.
Сенатори побачили в купівлі пряму загрозу національній безпеці країни та змусили Президента відкликати своє схвалення (що для США саме по собі є безпрецедентним!), оскільки, на думку сенаторів, хоча ОАЕ і є давнім партнером США у басейні Перської затоки, там надзвичайно потужними є позиції Аль-Каєди, а двоє з терористів, що брали участь у терористичній атаці 11 вересня, були громадянами Еміратів. Сенатори в цьому питанні проявили нечувану одностайність, і навіть республіканська більшість виступила проти лідера своєї партії.
Схожі механізми застосовуються і в ЄС. Хоча Договір про Співтовариство забороняє обмежувати пересування капіталу між державами-членами та між державами-членами й третіми країнами, держави-члени ЄС можуть зберігати щодо третіх країн обмеження, встановлені національним правом або правом ЄС, щодо пересування капіталу до чи з третіх країн із залученням прямих інвестицій, зокрема інвестицій у нерухоме майно, щодо підприємницької діяльності, надання фінансових послуг чи допуску цінних паперів на ринки капіталу. Обмеження на рух капіталу з третіх країн містяться у законодавстві більшості країн-членів ЄС (зокрема, Франції, Іспанії, Австрії).
Як свідчать дані ОЕСР, найчастіше захисні обмеження щодо іноземного інвестування запроваджуються у таких сферах, як: електроенергетика, телекомунікації, транспорт (передусім, залізничний) та фінансові послуги. Серед країн-членів ОЕСР найбільш захищеною від експансії іноземного капіталу економікою є Ісландія, за якою слідує Канада, тоді як найбільш ліберальний режим іноземного інвестування має Велика Британія.
 |
| Данило Федорчук, кандидат юридичних наук, Донецький національний університет |
Усі ще пам’ятають історію з невдалою спробою купівлі у 2006 р. консорціумом українських компаній у складі "Укрпідшипнику" та ММК ім. Ілліча австрійського регіонального банку Burgenland. Дійсні причини відмови від приватизаційної угоди офіційно тоді так і не було оголошено, хоча, на думку аналітиків, австрійці просто не наважилися пускати до себе іноземну компанію з незрозумілими стандартами корпоративного управління та запобігали відмиванню "брудних коштів".
У Лондоні, у свою чергу, віднедавна висловлюють занепокоєння щодо планів "РосУкрЕнерго" вийти на британський ринок газопостачання через абсолютну непрозорість цієї компанії.
Продовження статті читайте тут
Нагадуємо, редакція не завжди поділяє точку зору авторів статей, що виходять під рубрикою "Думки". Запрошуємо експертів до обговорення тем, які підіймаються в цій рубриці.