З 15 липня ціна проїзду у столичному метро та наземному транспорті зросте з 4-5 грн до 8 грн.Це багато чи мало? Дивлячись, як рахувати.
Ціни на проїзд у країнах Європи набагато вищі, ніж в Україні. Одним з найдорожчих є лондонський метрополітен — 160-200 грн за поїздку залежно від сектора. Проте без врахування середньої зарплати лондонця ці дані будуть відірвані від життя.
Справедливо порівнювати середню зарплату та вартість разового проїзду в громадському транспорті або скільки житель країни може купити на місяць квитків.
Обидва показники можна знайти на сайті numbeo.com. З-поміж 91 країни, щодо яких доступні дані, кияни за середнім місячним доходом з урахуванням податків посідають 85 місце з показником 9 600 грн. За вартістю квитка — 81 місце.
Тобто в Україні маленькі зарплати і дешевий громадський транспорт. За таких умов киянин на місяць може купити 1 920 разових квитків — більше, ніж житель будь-якої європейської країни.
"Купівельна квиткова спроможність" та її зміна при різній вартості квитка у Києві
Посилання на відбір: https://www.numbeo.com/cost-of-living/prices_by_country.jsp?itemId=105&itemId=18&displayCurrency=UAH
Дохід: грн
Разовий квиток: грн
Кількість квитків: шт
Якщо квиток коштуватиме 8 грн, то більш доступний транспорт буде для румунів та білорусів. Жителі ЄС і росіяни будуть мати гірші показники. Хоча 8 грн — це рівень, з якого починається однакова доступність транспорту для киянина і європейців з урахуванням різних зарплат.
При вартості квитка 12 грн українці переженуть більшість країн Європи, хоча дорогі скандинавські країни все ще будуть гірші для їх мешканців за доступністю проїзду. Тільки при збільшенні вартості проїзду до 16 грн громадський транспорт стане для киян менш доступним, ніж у більшості країн світу.
Ці дані також спростовують тезу, що доступний громадський транспорт, у тому числі завдяки дотуванню його муніципалітетами, — це європейська практика. Мовляв, так можна боротися із заторами на дорогах та забрудненням повітря.
Якщо подивитися на Китай, який є одним з лідерів за доступністю квитків, то так, вочевидь, і є. Аналогічна картина — на Тайвані та в Сінгапурі. Інші країни з цього переліку — Катар чи Арабські емірати — просто не звикли рахувати гроші.
Практика більшості країн Європи свідчить, що в питанні доступності громадського транспорту вони бовтаються у середині списку. Ні питання заторів, ні проблеми екології там не стоїть так гостро, як у Китаї, проте гроші європейські муніципалітети рахують більш відповідально, ніж нафтові арабські країни.