Відходи від руйнувань: ресурс чи гори сміття

Впровадження підходів кругової економіки, стимулювання бізнесу, перероблення та використання у відбудові України, - усе частіше звучать заяви про пошук ефективних шляхів управління відходами від руйнувань. 

Проблема стоїть гостро: з кожним новим обстрілом об'єми цього виду відходів збільшуються; водночас у суспільстві відчутний запит на якісні зміни, а міжнародні партнери очікують на запровадження сучасних практик та рішень (Build Back Better, Green recovery, - пам'ятаєте?). 

Діалог лише зароджується, але під час війни - це вже великий крок для України. Та чи з цього варто починати? Перш ніж витрачати ресурси на перероблення відходів від руйнувань, ба навіть на планування відповідної інфраструктури, нам треба зрозуміти скільки в нас їх є, і де вони розташовані. Інакше може виявитись, що зусилля були марними.

Що не так?

Наразі ми можемо стверджувати, що держава не має достовірних цифр про обсяги утворених відходів від руйнувань. Це добре видно із заяв різних відомств, чиї оцінки подекуди різняться у тисячі разів. 

За останніми даними Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури в Україні накопичилося понад 600 тисяч тонн відходів від руйнувань. Представники Міністерства наголошують, що дані не можна вважати репрезентативними, оскільки зібрані вони з офіційних звітів територіальних громад, які часто роблять це "на око".

Водночас влада Маріуполя підрахувала, що лише на території тимчасово окупованого міста, де знищена кожна друга багатоповерхівка, акумулювалося близько 10 мільйонів тонн цього виду відходів. Тобто, мова не про похибку у кілька тисяч тонн, мова про геть інший порядок цифр.

В Україні управління відходами від руйнувань наразі регулюється лише Постановою № 1073, затвердженою Кабміном 27 вересня 2022 року, яка встановлює відповідальність за демонтаж, сортування (за можливості), вивезення відходів від руйнувань до спеціально створених місць тимчасового зберігання (МТЗ). 

До речі, багато іноземних експертів високо оцінюють підходи закладені в Порядку через те, що ми, попри складність ситуації, намагалися відійти від лінійної моделі поведінки "зібрав-викинув". 

Натомість заклали базові вимоги та інструкції до роздільного збору відходів від руйнувань та можливості їх подальшого використання. 

Також Порядок передбачає щомісячне звітування громад про об’єми утворених відходів від руйнувань, але уніфікованого інструменту як рахувати ці відходи вона не має. А тому на ділі громади наводять дуже приблизні цифри, що не дає можливості оцінити адекватно масштаб проблеми та необхідні ресурси для її вирішення.

Паралельно міжнародні партнери поставляють Україні дорогу техніку для розбору завалів, дроблення та оброблення відходів від руйнувань. Про планування розміщення потужностей та раціональне використання міжнародної допомоги наразі, на жаль, не йдеться, бо ми не маємо коректних показників, на які могли б спиратися.

Врешті ця техніка очікувано потрапляє в громади, де демонтаж зруйнованих будівель вже практично завершений; де відходів від руйнувань просто не лишилось у достатній кількості для потужностей цього обладнання та й взагалі, можна сказати, залишився лише непотріб, який немає цінності як вторсировина.

Але, напевне, найгірше помилкове очікування, що міжнародна техніка вирішить усі наші проблеми: "Зараз вона прийде, і ми все переробимо". На ділі ж ми отримаємо подрібнену фракцію будівельних відходів, яку можна використати для підсипки доріг. Що в принципі вже добре, але чому б нам не шукати більш ефективного використання сировини? Чому б нам не спробувати виробити з них нову будівельну продукцію, як це роблять інші країни? 

Які масштаби проблеми?

Варто згадати, що ми першопрохідці у вирішенні такої проблеми. Світ не бачив масштабніших руйнувань через бойові дії з часів Другої світової війни. Тоді Україна втратила близько 50% свого житлового фонду (близько 2 млн будівель). 

Ми ще не досягли такого рівня руйнувань по кількості будинків, але тоді й не було 16-поверхівок. Тому ми, на жаль, не можемо просто калькувати досвід Японії чи будь-якої іншої країни та почати реалізовувати його в нас. Це по-перше.

По-друге, операції з відходами від руйнувань достатньо дороговартісні. За оцінками Світового банку, лише на операції з демонтажу та перевезення відходів Україні доведеться витратити близько 5,6 млрд доларів. 

Для порівняння - це в 2 рази більше, ніж Велика Британія надала прямої бюджетної допомоги Україні з початку повномасштабного вторгнення. Тому оптимізація вартості логістики та переробки відходів від руйнування стане для нас важливою задачею. 

По-третє, у нас насправді обмаль часу. Чим довше відходи від руйнувань зберігаються в неналежних умовах, тим більше вони стають схожими на звичайні сміттєзвалище та тим менше там лишається цінної сировини. Тому затягувати не слід. 

Ці та інші фактори повинні стимулювати нас більш стратегічно підійти до вирішення проблеми з відходами від руйнувань та створити власний механізм, який би в собі поєднував усі кращі практики управління подібними відходами у цивілізованих країнах. 

Куди нам рухатись?

1. Зрозуміти обсяг відходів від руйнувань. Громади повинні отримати уніфікований інструмент для обрахунку відходів від руйнувань. 

В результаті вивчення міжнародних практик, дослідження типової забудови України та консультацій з багатьма стейкхолдерами нашій команді громадської організації ReThink, члена коаліції Ukraine Support Team, разом з Мінвідновлення вдалося вивести нескладну формулу, яка допоможе громадам швидко порахувати кількість утворених відходів від руйнування по їх різних компонентах та закрити цю прогалину. 

Для цього громаді достатньо буде знати лише площу руйнування будинку (чи його частини) та тип забудови, розуміти чи використовувалися у конструкціях азбестовмісні матеріали. 

Таким чином представники громад зможуть порахувати прогнозований обсяг утворених відходів (як загальний, так і за компонентами (бетон, цегла, дерево, побутові відходи тощо) для різних типів забудови: садибної чи багатоповерхової; зведеної з цегли, панелей, монолітних конструкцій і інших. 

Маючи дані від громад, ми зможемо планувати необхідні потужності щодо переробки та оптимізувати логістику.

2. Розробити технічні регламенти оброблення відходів від руйнувань. 

В нас вже є негативний досвід, коли були розібрані будинки та нібито перероблені за європейською технологією. На жаль, на практиці з цієї подрібненої фракції заводи не змогли виготовити нові будівельні матеріали. Причина - погане сортування: серед фракції бетону було багато домішок штукатурки та деревини, пластику та інших матеріалів, які важко виокремити з подрібненої сировини. 

Пам'ятаєте, ми говорили, що переробка нам обійдеться дорого? Саме тому втрачати таким чином - через порушення технологічних режимів - цінну сировину неприпустимо.

3. Виробництво нової будівельної продукції. 

Ресурси завжди обмежені, у війну чи й без неї. Світ вже використовує багато рециклінгової сировини у нових будівельних матеріалах. Але не в Україні… Директива ЄС про відходи, яка є обов'язковою для України, відповідно до Угоди про Асоціацію з ЄС, передбачає переробку 70% будівельних відходів до 2030 року. 

Не думаю, що нам слід стояти осторонь трендів переходу на кругову економіку, виправдовуючись війною та дешевизною первинного ресурсу. Необхідно використати кризу для створення нових можливостей та навчитися переробляти певні компоненти відходів від руйнувань у нову будівельну продукцію. 

Тут є великий пласт роботи для нашого наукового середовища: розуміти, яку сировину і як ми можемо використовувати, у яких видах конструкцій чи матеріалів, розробити рецепти. 

Проте, ключову роль у цьому процесі має відіграти бізнес. Якщо виробники та забудовники не побачать свого інтересу та можливостей або ж не матимуть відповідних вимог від держави вирішити проблему таких масштабів нам буде складно.

4. Забезпечити захист робітників, людей та довкілля. 

В складі відходів від руйнувань є багато небезпечних речовин: і тих, що перебували у складі будівельних конструкцій (наприклад азбест), і побутових (електроніка, лакофарбові матеріали, ртутні термометри таке інше), так і залишки боєприпасів. 

Дуже важливо відділити ці небезпечні відходи та обробити без шкоди довкіллю і здоров'ю людей. Але на цьому проблема не закінчується.

При влучанні снарядів та руйнуванні будинків відбувався контакт будівельних конструкцій з небезпечними речовинами, як-то ракетне паливо тощо. Тому додатково слід буде розробити протоколи перевірки безпечності отриманих після перероблення матеріалів для їх подальшого використання у новій продукції.

Тішить, що в умовах широкомасштабної війни ми зрушили з місця, встановили базові норми близькі до європейських. Однак, хоч це вже перший крок, ми досі на самому початку шляху, який варто пройти зважено і відповідально, щоб мінімізувати майбутні негативні наслідки.

Вирішення багатьох проблем зараз може здаватися "не на часі". Цілком зрозуміло, що в пріоритеті завжди стоятиме збереження людських життів та відновлення базових послуг. 

Але поки військові роблять свою роботу, ми маємо готуватися. Щоб, коли ми зайдемо на деокуповані території, ми вже мали чітке бачення, прописані процедури та механізми для якнайшвидшого відновлення життя у різних сферах. А дорогою не втратили цінні ресурси: за можливості ефективно їх використовували, чи бодай належно зберігали.