"ДНР"/"ЛНР": творческое разрушение

"ДНР"/"ЛНР": творческое разрушение

Вторник, 25 ноября 2014, 10:50 -
Украина имела огромную проблему: высокую стоимость угля с госшахт и мощное политическое лобби по сохранению субсидирования отрасли. Расточительству не было видно конца. Война уничтожила немало производственных мощностей, однако некоторые разрушения могут оказаться полезными. (Укр.)

"ДНР" та "ЛНР", оголошені Генпрокуратурою України терористичними організаціями, спричиняють на окупованих територіях економічний колапс.

За оцінками Держстату, промислове виробництво у цих районах в останні місяці скоротилося на 55-80% порівняно з довоєнним рівнем.

Багато шахт, заводів та інфраструктура зазнали серйозних руйнувань, деякі об'єкти не підлягають відновленню.

Загальна вартість відновлення Донбасу, окупованого "ДНР"/"ЛНР", може сягнути кількох десятків мільярдів доларів. Уряд оцінює втрати 16 млрд дол.

Реклама:

Тим не менш, є промінчик надії: це руйнування може допомогти Україні.

Донбас був "столицею видобутку вугілля" у російській та радянській імперіях. Проте "золоті часи" для Донбасу давно в минулому.

Пік виробництва припав на 1970-ті роки, і відтоді видобуток вугілля пішов на спад. З'явилися дешевші замінники, та й запаси порівняно легкого видобутку вугілля поступово виснажувалися. Багато шахт борються за своє виживання.

Чому тривав масштабний видобуток вугілля? На це виділялися величезні державні субсидії. У 2013 році уряд витратив 13,3 млрд грн на субсидування вуглевидобутку на державних шахтах. Ця сума близька до бюджету Міноборони або МВС.

Уряд давно намагався закрити збиткові шахти, але цей крок був "мінним полем" для політиків. Принаймні один український уряд не пережив страйків шахтарів.

Вугільна промисловість мала потужну протекцію кількох найбагатших людей в Україні, і вони виявляли величезне бажання продовжувати субсидування шахт за рахунок держави. Досвід інших країн показує, що закриття вугільної промисловості є витратним і з економічної, і з політичної точок зору. Приклад - Великобританія.

Крім того, субсидування вуглевидобутку в Україні було не тільки недешевим задоволенням, але й викривляло економіку.

Зокрема, кожна державна шахта отримувала субсидію, розраховану на покриття різниці між прогнозованими витратами і продажами. Тим не менш, розрахунок субсидії прив'язувався до видобутку, тобто обсягу незбагаченого вугілля, яке видобувається, а не до продажу, так званого товарного вугілля.

У результаті шахти були зацікавлені у видобутку низькоякісного вугілля, яке не мало ринку збуту, а також підмішували вугілля з нелегальних шахт, щоб отримати субсидію у повному обсязі. Такі нелегальні шахти процвітали - вони не сплачували податків і не переймалися заходами безпеки.

Як наслідок, спостерігалася надлишкова пропозиція вугілля. Надлишок ішов на експорт: 740 млн дол у 2013 році. Отже, Україна субсидувала не тільки власне виробництво електроенергії, а й виробництво електроенергії інших країн.

У проекті держбюджету на 2013 рік було виділено 13,3 млрд грн на субсидії, але сектор "виборов право" вимагати 15,2 млрд грн. Ця схема призвела до неефективного використання ресурсів і ослабила подальший розвиток регіону.

Що буде, якщо Україна купить вугілля з інших джерел?

Сайт Міненерговугілля підраховує збитки
Натисніть для збільшення

Оскільки обмінний курс сильно коливається, і інформація про видобуток вугілля на територіях, контрольованих "ДНР" та "ЛНР", очевидно неповна, ми використаємо показники 2013 року, який можна вважати типовим роком мирного стану.

У 2013 році тонна вугілля в Україні коштувала близько 600 грн за тонну, тоді як вартість українського вугілля від державної шахти, одержувача субсидій, - близько 1 600 грн за тонну. Таким чином, кожна тонна українського вугілля з державних шахт коштує близько 1 тис грн субсидій або 120 дол за курсом 8 грн за дол.

Девальвація, можливо, дещо покращила ситуацію, проте змінюються і ціна, і витрати. Тому субсидії на тонну товарного вугілля могли б теж зрости.

Вартість південноафриканського або австралійського вугілля становить 95-100 дол тонну: 75-89 дол за тонну FOB Річардс Бей плюс 20 дол за доставку в Україну.

Український уряд купив південноафриканське вугілля за ціною 86 дол за тонну, але після включення доставки до теплових електростанцій та інших витрат ціна становила 110 дол за тонну. Російське вугілля ще дешевше.

Навіть після значного знецінення гривні вартість імпортованого вугілля на 20% нижча, ніж вугілля, яке видобувається на вітчизняних шахтах. Крім того, імпортоване вугілля могло би бути вищої якості. У нього нижча зольність та вища теплотворність, тобто його потрібно менше.

Повернімося до розрахунку оцінки кількості витрат. Державні шахти України у 2013 році виробили близько 10 млн тонн вугілля, "марнотратство" становило щонайменше 20 дол за тонну. Отже, можна зробити висновок.

 Міністр енергетики Юрій Продан та міністр фінансів Олександр Шлапак. Фото kmu.gov.ua

Заміна видобутку вугілля державними шахтами на ввезення імпортованого вугілля щорічно заощадить щонайменше 200 млн дол у бюджеті України. Вугільні субсидії - величезна дірка у бюджеті України, яка коштувала б сотні мільйонів. Однак війна на сході України "вирішила" цю проблему іншим шляхом.

Міненерговугілля повідомило: знищено 12 шахт, 55 шахт з 93 не працюють, видобуток скоротився з 70 тис тонн до 30 тис тонн на добу.

На території, яку контролює уряд України, діють тільки п'ять державних гірничодобувних компаній, яким підконтрольні 37 шахт.

Це "Красноармійськвугілля", "Селідовугілля", "Шахта Краснолиманська", "Шахта Південнодонбаська №1", "Лисичанськвугілля". При цьому використовується 20% робочої сили - близько 14 тис працівників. Судячи з усього, ці гірничодобувні компанії продовжують отримувати субсидії від уряду України.

Інші 14 державних гірничодобувних компаній - там працює близько 60 тис працівників - знаходяться на території, контрольованій "ДНР"/"ЛНР".

Очевидно, що ці території не мають ресурсів для сплати субсидій. Навряд чи російські спонсори "ДНР"/"ЛНР" погодяться їх платити. Навіть у кращі часи уряд Росії вирішив закрити шахти у Ростовській області, де вугільна промисловість була у кращому стані, ніж вугільна промисловість України.

З накладанням все нових і нових санкцій ресурси уряду РФ швидко зменшуються, і витрати на субсидування видобутку вугілля є захмарними навіть для затятих прихильників "Новоросії". Таким чином, вугільна промисловість на територіях, контрольованих "ДНР"/"ЛНР", майже на межі банкрутства.

Наслідки такого колапсу, швидше за все, будуть довготривалими. Якщо шахта протягом тривалого часу не працює і не підтримується у належному стані, витрати на відновлення можуть бути надто високими для її запуску.

Україна мала величезну проблему: високу вартість вугілля з державних шахт та потужне політичне лобі із збереження субсидування вугільної галузі. Частина цих субсидій "зависала" у кишенях лобістів. Марнотратству не було видно кінця.

Війна з російськими терористами коштувала багатьох життів і знищення виробничих потужностей. Однак деякі руйнування можуть виявитися корисними.

Це пришвидшить проведення перерозподілу ресурсів для більш продуктивних цілей, підвищить ефективність використання обмежених людських і фінансових ресурсів і, можливо, приведе до значного технологічного стрибка у Донбасі.

Крім того, це може принести непрямі вигоди. Наприклад, руйнування може підвищити ефективність використання енергії та скоротити викиди CO2.

Звісно, працевлаштування низькокваліфікованих працівників - нелегке завдання. Досвід Великобританії та Німеччини із закриття неефективних шахт показує, що значна частина шахтарів не змогла влаштуватися на робочі місця, де зарплата була б наближеною або вищою за ту, яку вони отримували у шахті.

Фото УП

Чи можна вирішити цю проблему? Уряд може "матеріально заохотити" працівників державних шахт шукати роботу в іншому місці. Наприклад, можна пообіцяти їм виплатити частину раніше заробленої зарплати, дозволити отримати іншу роботу і заробити додаткову зарплату як додаток до цих виплат.

У 2013 році середня зарплата шахтаря становила 6 тис грн, в інших галузях - 3 265 грн, а мінімальна зарплата - 1 147 грн.

Якщо уряд платитиме шахтарям мінімальну зарплату, а вони зможуть додатково заробити гроші деінде в економіці, то їх загальний дохід становитиме 4,5 тис грн. Ця додаткова плата шахтарям коштуватиме бюджету України 1 млрд грн на рік.

Імпорт 10 млн тонн вугілля для виробництва електроенергії - обсяг незбагаченого вугілля з державних шахт з поправкою на вищу якість імпортованого вугілля - коштуватиме 800 млн дол на умовах СІФ або 6,4 млрд грн за курсом 2013 року.

Отже, повна вартість становитиме близько 6,4 млрд грн. Ця сума менша, ніж 13,2 млрд грн субсидій, фактично сплачених урядом у 2013 році, і менша, ніж 15,2 млрд грн субсидій, "зароблених" державними шахтами.

Таким чином, для України фінансово вигіднішим варіантом є імпорт вугілля і виплата мінімальної зарплати працівникам державних шахт.

У короткостроковій перспективі скорочення субсидій збереже додаткові кошти держбюджету. Обсяг видобутку вугілля з державних шахт на територіях, контрольованих "ДНР"/"ЛНР", становить 8 млн тонн. Якщо не сплачувати субсидії - 1 тис грн за тонну, - то можна заощадити 8 млрд грн у цінах 2013 року.

Очевидно, що ця "творча руйнація" не вирішить усі проблеми. Наприклад, хтось повинен контролювати, щоб закриті шахти були екологічно безпечними.

Уряду доведеться допомагати людям, які втратили роботу, через програми перепідготовки та виплати допомоги. Ці програми можуть бути затратними, але вони будуть набагато дешевшими, ніж субсидування вугільної галузі.

Найголовніше - вони інвестуватимуть кошти у майбутній успіх регіону, а не в марнотратну підтримку вмираючої галузі.

Фото zn.ua

* До редакційної колегії VoxUkraine входять Юрій Городніченко - професор економіки Каліфорнійського університету, Тимофій Милованов - професор економіки Пітсбургського університету, Дмитро Сологуб - начальник відділу аналізу й досліджень "Райффайзен банку аваль", Володимир Білоткач - старший викладач економіки в бізнес-школі при Ньюкаслському університеті, Олександр Жолудь - старший аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень, Вероніка Мовчан - науковий директор ІЕІПК, Олександр Талавера - доцент Школи менеджменту при Шеффілдському університеті, Олена Білан - головний економіст Dragon Capital, Дмитро Боярчук - директор CASE-Україна.

Реклама: