Родина Кінахів іде в ЖКГ

Кілька тижнів тому вітчизняні інвестори житлово-комунального господарства зареєстрували громадську організацію, щоб захищатися від місцевої та центральної влади.

До новоствореного об'єднання  - Всеукраїнської асоціації приватних інвесторів ЖКГ - увійшли кілька підприємств із різних регіонів: Центр науково-технічних інновацій Української нафтогазової академії, Центр дослідження правового забезпечення (Київ), "Водне господарство", Кіровоградтепло, Будмеблісервіс (Кіровоград), а також Житомиртеплокомплектенерго (Житомир).

Зрозуміло, що без системного лобіювання своїх інтересів із боку бізнесу оздоровлення галузі не можливе. ЖКГ буквально тріщить по швах через купу проблем, більшість із яких воно успадкувало ще з радянських часів.

Проте як і в багатьох гарних починань, у цього кроку є великі шанси перетворитися не на ефективний інструмент публічного вирішення проблем реформування галузі, а на чергове знаряддя в руках певних політиків та їхнього оточення. Цього разу в центрі уваги опинилася сім'я людини воістину непересічної - Анатолія Кінаха.

Кінах унікальний тим, що доволі довго він по черзі обіймав ключові державні посади, починаючи з міністра економіки і закінчуючи кріслом прем'єр-міністра, а також одночасно очолював аж три об'єднання підприємців: уже згаданий УСПП, Партію промисловців і підприємців України (яка неодноразово входила до парламенту у складі виборчих блоків різного політичного "забарвлення"), і, нарешті, Федерацію роботодавців України (ФРУ).

Прогресивні реформи і Кінах - це речі, на погляд ЕП, навряд чи сумісні. Тому видання звертає увагу на той факт, що реформуванням ЖКГ будуть займатися представники оточення Кінаха.

Бездонна прірва ЖКГ

Як було сказано вище, без допомоги приватного інвестора держава не спроможна вирішити хоча би половину проблем галузі.

З іншого боку, перед бізнесом у ЖКГ також стоять проблеми ефективності господарювання. Так, за даними МінЖКГ, за 11 місяців минулого року найвищий рівень збитків спостерігався саме у підприємств теплової енергетики, так званих теплокомуненерго, значна частина яких перебуває в оренді у приватних структур, - 905,6 млн грн.

У тієї ж частини підприємств, що займаються обслуговуванням будинків, їхніх комунікацій, прибудинкових територій, водопостачанням (ЖЕКи, водоканали тощо), де здебільшого працюють підприємства-монополісти комунальної власності, проблем ще більше.

Наприклад, збитки водопостачальних підприємств галузі, за офіційною статистикою, за 11 міс. 2007 року становили 328,2 млн грн. За даними ГоловКРУ, що перевіряло діяльність указаних підприємств у 2005-2006 роках та І кварталі 2007 року, однією з основних причин їхньої збитковості є експлуатація малоефективного, морально застарілого і фізично зношеного обладнання.

Ці фантастичні цифри звучали вже не раз, але варто їх ще повторити. У деяких регіонах втрати води в мережах сягають 65% - саме такий показник у Закарпатські області, 58% - у Луганській, 53% - в Івано-Франківській, 46% - у Вінницькій.

Один із найвагоміших факторів, що спричинюють таку ситуацію, - цілковита відсутність ринкових відносин у цій галузі. З одного боку, господарство потребує приватних грошей для модернізації систем та обладнання, з іншого - споживачі, якими здебільшого є пересічні громадяни, значна частина яких живе сьогодні на межі бідності, не можуть та не бажають сплачувати ринкову ціну за комунальні послуги приватним постачальникам.

Такою ситуацією з успіхом маніпулюють місцеві політики, що нерідко використовують комунальні тарифи як засіб для здобуття прихильності виборців. У результаті, за даними того ж ГоловКРУ, наприклад, у І кварталі 2007 року рівень відшкодування населенням вартості послуг із водопостачання та теплопостачання в деяких регіонах становить близько 43,5%, а послуг із утримання будинків і споруд та прибудинкових територій - від 32,9% до 83,3%.

"Комунальні платежі - доволі чутлива сфера для електоральних настроїв, тому жодна влада не погодиться збільшувати їх до економічно обґрунтованого рівня, адже виборці ще довго підсвідомо будуть вважати, що приватизація ЖЕКів та інших підприємств цієї сфери робиться саме міською владою, - говорить консультант Корпорації стратегічного консалтингу "Гардарика" Костянтин Матвієнко. - Зрозуміло, що таке становище не зумовлює зацікавленості приватного інвестора".

Водночас у ЖКГ майже відсутні якісь правила, за якими приватний капітал міг би чітко зрозуміти, на чому саме він може заробляти і повертати вкладені у виробництво кошти. Саме поява цього елемента, на думку деяких експертів, могла би вирішити, наприклад, проблему капітального ремонту житлових будинків, на який, зрозуміло, не вистачить грошей одразу ні в Державному бюджеті, ні у більшості громадян України, що є власниками квартир.

"Проблему капітальних ремонтів міг би вирішити саме прихід приватного капіталу в цю сферу ЖКГ. Але для цього потрібні чіткі і прозорі правила, що допомогли би побудувати такі відносини між інвестором, владою та громадянами, які б дозволили приватникам укласти значні кошти, що їх потребує вирішення згаданої проблеми, а власникам квартир, чиї будинки відремонтують, - повернути гроші інвестору протягом, скажімо, 15-20 років", - вважає Матвієнко.

Про важливість і необхідність інвестицій говорить також і те, що Європейський банк реконструкції та розвитку постійно моніторить ситуацію з тарифоутворення в Україні, а також надає містам дешеві кредити на оновлення комунікаційних мереж, транспортної інфраструктури тощо. Такі багаторічні позики вже отримали або мають отримати в найближчому майбутньому Луганськ, Черкаси, Житомир, Київ та інші.

І знову...  родичі?

Здавалося б, розв'язанню всіх цих проблем, а також багатьох інших, могли сприяти галузеві об'єднання підприємців на кшталт згаданої на початку Всеукраїнської асоціації приватних інвесторів ЖКГ. Проте у вказаному випадку існують певні обставини, що спонукають стороннього спостерігача вже зараз серйозно засумніватися в тому, що робота цієї організації буде спрямована саме на створення прозорих правил та відносин у галузі ЖКГ, а не на щось інше.

Справа в тому, що очолює асоціацію інвесторів ЖКГ далеко не представник галузі, а Олександр Ковалко - колишній заступник голови правління НАК "Нафогаз України", а також "за сумісництвом" зять екс-міністра економіки, екс-прем'єр-міністра і багаторічного президента Українського союзу промисловців та підприємців (УСПП), а нині народного депутата від Партії регіонів Анатолія Кінаха. (Потужний УСПП уже давно перетворився на найвідомішу в країні лоббістську організацію, що набула свого розквіту саме в період, коли Кінах очолював уряд у 2001-2002 роках).

Безумовно, досвід роботи на посаді менеджера держаної газової монополії може видаватися доволі престижним у кар'єрі будь-якого громадського чи державного діяча, але шлейф, що тягне за собою традиція "кумівства", яку, на жаль, із давніх-давен свято шанують в українському політикумі, навряд чи додасть доброї репутації.

Що стосується використання родинних зв'язків сім'ї Кінахів, то достатньо згадати, як у 2006 році спеціальна парламентська комісія під керівництвом депутата Анатолія Льовіна розслідувала скандал навколо міжнародного аеропорту "Бориспіль", частина потужностей якого раптово опинилася в управлінні однієї приватної структури - ТОВ "Юридично-комерційне агентство".

Як повідомив тоді Льовін, серед засновників останньої значилися дружина тодішнього секретаря РНБО Анатолія Кінаха - Марина Кінах, а також його дочка - Наталія Ковалко, яка, до речі, і є дружиною згаданого вище Олександра Ковалка.

Також минулого року вибухнув доволі потужний скандал із ФРУ, коли її члени попросили Кінаха, який на той час був міністром економіки, піти з посади голови організації, а також звернулися до нього з відкритим листом, в якому звинувачували міністра у тиску на Мін'юст, що відмовив ФРУ у реєстрації нового статуту.

Причиною цього, за словами інших керівників Федерації, стала надмірна політизація діяльності ФРУ, що аж ніяк не сприяла підвищенню ефективності роботи.

Природно, що всі звинувачення Анатолій Кінах рішуче заперечував. То ж і цього разу можна було б також спростовувати все, посилаючись на елементарне "подивімося спочатку". Проте проблема зрощення  бізнесу і влади вже настільки стара і до болю знайома в Україні, що іноді просто не залишає майже жодних інших варіантів розвитку подій.