Мічені Нобелем: антиінфляційний стратег Едмунд Фелпс
"Економічна правда" продовжує шлях від 2010 року до 1969 року, коли був названий перший лауреат Нобелівської премії з економіки - найпрестижнішої галузевої відзнаки, встановленої на честь 300-річчя Банку Швеції.
В кінці травня "ЕП" написала про двох володарів нагороди 2007 року. Сьогодні на редакційному "календарі" - 2006 рік.
Американський вчений Едмунд Фелпс у 2006 році був відзначений найвищою нагородою Королівської академії наук Швеції за "аналіз міжчасового вибору в контексті макроекономічної політики".
Наукові праці економіста поглибили розуміння зв'язку між короткостроковими та довгостроковими наслідками державної політики, здійснивши вирішальний вплив на подальший розвиток фундаментальної та прикладної економіки.
Сфера наукових інтересів
Більшість досліджень лауреата стосуються вирішення "вічних проблем" макроекономіки в рамках теорії економічного зростання та теорії зайнятості.
Протягом 1960-1970-х років Едмунд Фелпс разом з такими світилами, як Роберт Солоу та Тревор Сван, інтенсивно працює над питанням, як забезпечити високий рівень росту ВВП, знизивши ризики інфляції та безробіття.
Фелпс приходить до висновку, що взаємозв'язок між рівнями цін і зарплати розтягнутий у часі. Ціни ростуть плавно, а зарплата - стрибками. Це співвідношення вирівнюється лише у довгостроковому періоді.
На початку 1980-х років Фелпс науково доводить, що очікування людей здатні суттєво змінювати хід "ідеальних" економічних процесів.
Протягом 1990-х років він комплексно вивчає економічні системи, що додало нового виміру науковій спадщині лауреата.
У новому тисячолітті, при врученні Нобелівської премії, Едмунда Фелпса проголосили першим, хто здійснив формальний і реалістичний аналіз безробіття та інфляції, у якому важливу роль відіграли інфляційні очікування.
Він був визнаний піонером в аналізі ринків праці через призму інформаційних проблем. Дослідження вченого, присвячені формуванню капіталу, допомогли зрозуміти економічний конфлікт між поколіннями та пріоритетну роль людського капіталу в економічному зростанні.
Однак найлаконічніше своє значення у сучасній економічній науці окреслив сам Фелпс. Коли журналісти через кілька хвилин після отримання ним премії запитали про стержень його роботи, дослідник відповів: "Я завжди намагався "включати людей" у макроекономічні моделі".
Суть економічного вчення
Низькі рівні безробіття та інфляції - центральні цілі стабілізаційної політики держави - економічні класики вважали взаємовиключними. Це підтверджували емпіричні дослідження Олбана Філіпса, який, проаналізувавши дані з інфляції та безробіття в Британії у 1860-1957 роках, вивів свій знаменитий графік.
 |
"Крива Філіпса" засвідчила: чим вища інфляція, тим нижче безробіття і навпаки. Пояснювали феномен просто: зростання цін стимулює виробничу активність підприємств і пожвавлює ринок кредитування, що призводить до росту об'ємів випуску продукції та потреби у додатковій кількості робочих рук.
Напрошувався практичний висновок, який був дуже зручним для урядовців повоєнних держав: для підвищення рівня зайнятості, а отже, економічного росту можна сміливо збільшувати рівень цін через залучення друкарських верстатів.
Однак економічні закони, на відміну від законів природи, мають властивість змінюватись з ходом історії, часом відразу після їх відкриття.
У 1960-х роках Фелпс розкритикував таку політику, провівши фундаментальний аналіз взаємозв'язку зарплат з цінами з урахуванням інформаційних проблем.
За Фелпсом, учасники ринку мають неповне знання про дії інших, а тому змушені приймати рішення на основі очікувань. Люди не маріонетки: коли відчувається зростання цін, вони очікують на інфляцію і вимагають підвищення зарплат.
Роботодавці змушені іти на поступки або навіть звільняти працівників, замість того, щоб наймати нових за рахунок збільшення виручки від продажу дорожчих товарів.
У результаті такого інфляційного стимулювання, ситуація на ринку праці дестабілізується, а безробіття залишається на старому рівні, лиш при зростаючих цінах, що шкодять економіці.
Отже, інфляція у довгостроковій перспективі не дозволяє державі використовувати "криву Філіпса" для зниження безробіття. Фелпс модифікував вчення Філіпса, наголосивши, що важлива не інфляція, а її відхилення від очікуваної інфляції.
Згідно з гіпотезою Фелпса, реальний рівень інфляції залежить не тільки від безробіття, а й від інфляційних очікувань населення. З іншого боку, рівень безробіття у довгостроковому періоді визначається не лише однією інфляцією, а функціонуванням самого ринку праці.
Відтак, Фелпс зумів науково довести, що накачування економіки грішми може викликати лише короткострокові зміни рівня безробіття. У довгостроковій перспективі маніпулювання ринком праці неможливе.
Едмунд Фелпс рекомендує урядам застосовувати антиінфляційні заходи, оскільки стабільність цін викликає в населення низькі інфляційні очікування, сприяючи майбутній макроекономічній політиці.
Правильність висновків вченого була підтверджена подальшими процесами у світовій економіці. Протягом 1970-х років у США спостерігалося нове явище - стагфляція: одночасно високі рівні інфляції та безробіття, викликані стрибком цін на нафтопродукти.
А під час "втраченого десятиліття" 1990-х років Японії вдалося досягти не лише низької інфляції, а й зниження рівня цін за умов низького безробіття. Такі факти явно не вписувалися у концепцію "кривої Філіпса".
Велику увагу Фелпс приділяв проблемам економічного зростання. Він намагався знайти оптимальне співвідношення між заощадженнями та споживанням в економіці. Вчений закликав мислити перспективно і враховувати довгострокові інтереси суспільства, які не обмежуються потребами одного покоління.
Вирішення проблеми міжчасового вибору при формуванні капіталу полягає у тому, щоб економічно активне населення замість проїдання ресурсів інвестувало частину доходу у фізичний чи людський капітал заради майбутнього.
Однак ризик конфліктів міжчасового розподілу економічних благ залишається високим, бо майбутні покоління не можуть відстоювати свої інтереси уже сьогодні.
Дослідник зумів довести, що завдяки адекватній зміні норми заощаджень можуть виграти усі покоління. Згідно із "золотим правилом" Фелпса, норма заощаджень повинна бути достатньою для поповнення сукупного капіталу до обсягу, який би забезпечив подальший приріст ВВП на прийнятному рівні.
На думку Фелпса, витрачання заощаджень на освіту і науку інтенсивніше підвищує добробут прийдешніх поколінь. Такі інвестиції відіграють важливу роль у поширенні нових технологій, а отже, сприяють економічному зростанню.
Фелпс доводив, що технології та інновації не падають на світову економіку як манна небесна, а залежать від інвестицій у людський капітал та темпів приросту населення. Зростання чисельності населення планети учений розглядав як джерело науково-технічного прогресу та передумову цивілізаційного стрибка.
Фелпс у своїх працях називає сучасну економіку "модернізованою" і протиставляє її "традиційній", звертаючи увагу на високу невизначеність у протіканні процесів, різницю в очікуваннях, інноваційні хвилі, збільшення коливань ділових циклів.
Виявлені класиками правила, казав учений, в нових умовах можуть не діяти, приглушуючись потоком винятків, що потребують додаткового осмислення.
Впровадження результатів досліджень
У сучасному світі ідеї Фелпса сприймаються як очевидні. За словами професора Стенфордського університету Михаїла Бернштама, більшість економістів навіть не знають, що розмовляють "мовою Фелпса". Його ідеї настільки органічно увійшли в русло наукового розвитку, що сприймаються так, ніби вони існували завжди.
Емпіричні дослідження підтвердили правоту Фелпса. Виявилося, що інфляційні очікування суттєво впливають на показник реальної інфляції, а самі залежать від інформації про темпи росту цін у минулі періоди. Наприкінці 1970-х років провідні держави відмовилися від використання "кривої Філіпса" в економічній політиці.
Регулятори грошового обігу послуговуються порадами Фелпса, який казав, що при високих темпах зростання цін економіка виходить з-під контролю. Для недопущення потрясінь центральні банки намагаються керувати інфляційними очікуваннями населення, використовуючи методи таргетування інфляції.
Зважений підхід Фелпса до монетарної політики як джерела довгострокової стабільності сьогодні загальновизнаний.
Більшість сучасних досліджень у сфері грошово-кредитної політики стосується проблеми вибору між короткостроковим стимулюванням економічної активності та майбутніми можливостями втримати безробіття та інфляцію на низькому рівні.
В умовах постійного накачування економіки надлишковими грошима, яке спостерігається в Україні незалежно від кольору уряду, вітчизняним посадовцям не завадило б прислухатися до порад Едмунда Фелпса.
Досьє лауреата
Едмунд Фелпс народився 1933 року у США. Працював професором з політекономії в Єльському, Пенсільванському та Колумбійському університетах. Експерт з теорії економічного зростання, теорії зайнятості та макроекономічної політики.
Науковці про Фелпса: Ілля Файбісович, Костянтин Сонін, Михаїл Бернштам