Джексон Діль (Jackson Diehl), The Washington Post, 28 травня

Посеред краху адміністрації Буша легко забути про те, що експорт демократії в у минулому залежні суспільства не завжди був провальною політикою. Протягом десятиріччя після закінчення холодної війни Сполучені Штати та їхні європейські союзники через НАТО та Європейський Союз працювали над трансформуванням десяти посткомуністичних країн Центральної та Східної Європи.

На той час не було зрозуміло, чи всі або хоча б деякі з них приймуть цінності вільних виборів та вільного ринку. І те, що вони зробили це, сталося значною мірою завдяки тому, що захід опікувався ними, завдяки проведенню тренінгів, наданню допомоги та незламній любові країн західного блоку.

Багато людей наводять Ірак як приклад того, що відбувається, коли спроби національного будівництва зазнають поразки. Але що стається з країною, якщо така спроба відсутня – якщо Захід бачить, як у ній відбувається боротьба за віднайдення нового політичного ладу після десятиріч пригноблення, і просто вирішує відступитися? Насправді, саме це зараз відбувається далеко від Іраку, у найбільшій країні між західною Європою та Росією – Україні.

Три роки тому, коли "програма свободи" Буша все ще набирала оберти, Україна була в центрі її уваги. Кошти США вливалися у неурядові організації, що агітували за вільні президентські вибори. Коли спонсорований Росією кандидат спробував перемогти на виборах з допомогою кричущих фальсифікацій, адміністрація Буша надала сильну підтримку народному протестному руху, помаранчевій революції, якому врешті вдалося домогтися проведення нового туру. Його прозахідний переможець, Віктор Ющенко, деякий час був фаворитом у Вашингтоні; побутувала навіть ідея пришвидшити отримання Україною членства у НАТО.

Те, як змінилася ситуація зараз, демонструє, наскільки деморалізована адміністрація відмовилася від своїх попередніх амбіцій та відвернулася від світу, що знаходиться за межами Близького Сходу.

Минулого тижня в Україні знов загострилася політична криза; протистояння у черговий раз відбувалося між прозахідним президентом, Ющенком, та його проросійським суперником, Віктором Януковичем, який зараз обіймає посаду прем'єр-міністра. У центрі Києва знову зібрався натовп. Відбувалася боротьба за контроль над урядовими будівлями, і сторони звинувачували одне одну у підготовці державного перевороту.

Здавалося, країна розгойдується між компромісною домовленістю про нові вибори до парламенту – про досягнення якої було оголошено вчора – і спробою однієї чи обох сторін захопити владу силою.

Тим часом, адміністрація Буша та її союзники з НАТО були майже невидимі. Контакт між офіційними особами США та ворогуючими українцями обмежився послом США у Києві та службовцями держдепартаменту, відповідальними за стосунки з Європою. Радник Януковича, який минулого тижня приїхав до Вашингтона вимагати більшого втручання, колишній міністр закордонних справ Костянтин Грищенко, не зміг потрапити до ради національної безпеки чи до офісу віце-президента.

"Що потребувалося від Сполучених Штатів, і чого не вистачало, так це сильний меседж усім сторонам, що це в їхніх інтересах – дотримуватися демократичних принципів", – повідомив мені Грищенко, колишній посол України у США. – "Меседж, який ми отримуємо, полягає у тому, що Сполученим Штатам насправді все одно".

Це стає зрозумілим не через недостатню кількість телефонних дзвінків чи візитів. Як зазначено в останньому звіті організації із захисту прав людини "Фрідом хаус", частина бюджету, передбачена адміністрацією на надання допомоги іншим країнам, зокрема на фінансування демократії у Європі та Євразії, на наступний рік сильно скоротилася.

Для України адміністрація різко скоротить фінансування організацій, що належать до громадянського суспільства – тобто, тих груп, що були на чолі демократичної революції 2004 року – до $6,4, що означатиме 40% скорочення порівняно з минулим роком.
Для Росії, де неурядові організації, що займаються розвитком демократії та захистом прав людини, знаходяться під неймовірним тиском все більш автократичного Владіміра Путіна, планується скорочення фінансування більш ніж на 50%.

Відступ є наслідком постійного глибокого занурення США у проблеми Близького Сходу – багато коштів для фінансування демократичного розвитку переспрямовуються туди – та простої деморалізації.

Є небажання робити будь-що, що може допомогти визнаному союзнику Росії, Януковичу, який вважає, що виграє будь-які вільні та чесні вибори. Байдуже, що європейські уряди втратили свою готовність пропонувати членство у західних об'єднаннях. І НАТО, і Європейський Союз чітко дали зрозуміти, що найближчим часом Україну нікуди не приймуть, незалежно від поведінки її політиків.

Що станеться за відсутності західного впливу? Може, Україна якимось чином доведе справу до кінця, адже більшість її лідерів, здається, більше зацікавлені у демократичній польській моделі, ніж у путінській Росії. Може, Росія, яка ніколи не втратить інтерес до свого сусіда, досягне успіху у перетворенні його на політичного сателіта, як вона спробувала зробити у 2004.
Чи, можливо, хаос у Києві поглибиться, насилля прорветься на поверхню та почнеться розкол країни, як це сталося з Югославією у 1990-ті – чи з Іраком. Якщо станеться так – то, можливо, не тому, що США намагалися насадити демократію, а зовсім навпаки.