Ще один міф про банки розвінчано. Несмачно

Ще один міф про банки розвінчано. Несмачно

Четвер, 24 травня 2007, 17:04 -
Заклинання про масовий прихід іноземців у банківську систему – як би воно не дублювалось речниками від влади та ЗМІ – виявилося лише порожнім звуком. Зараз продаж банків пішов на спад. Причина – невгамовні апетити українських банкірів, які за свої аж ніяк
"ЕП" вже неодноразово зауважувала, що правлячий клас України, по суті, є гальмом її розвитку, що нинішній директорат країни – здебільшого люди, що вийшли з напівкримінального, корупційного середовища, до того ж не надто страждаючі від власної компетентності.

Тепер проілюструємо це на прикладах, чи не найбільш яскравим з яких є вітчизняна банківська система.

Декілька років тому українські ЗМІ із захватом обговорювали майбутнє масове скуповування українських банків іноземними інвесторами. Пафос цих статей був шаленим. Йшлося навіть не про перспективу зниження відсоткових ставок задля заохочення споживача. Автори пишалися тим, що досягнення українських бізнесменів нарешті знайшли високу грошову оцінку.

Потім дійсно пішла серія угод. Були продані "Ажіо", "Аваль", "Індекс-Банк", "Мрія", інші. Втім, останні кілька місяців стало помітно, що перегони з купівлі іноземцями вітчизняних фінансових установ дещо затихли. Питома вага іноземців у капіталі банківської системи так і не перевищила критичні 30% – цифра, що дозволяла б якось суттєво впливати на процеси в фінансовій сфері.

Вочевидь, заклинання про масовий прихід іноземців у банківську систему – як би воно не дублювалось речниками від влади та ЗМІ – виявилося лише порожнім звуком.

Реклама:

Експерти стверджують, що зараз продаж банків пішов на спад. Причина – невгамовні апетити українських банкірів, які за свої аж ніяк не безпроблемні активи вимагають надто багато.

Аналітик інвестиційної компанії "Альфа Капітал" Володимир Дінул каже, що деякі з потенційних покупців відкрито заявляли, що за пропонованими цінами вони (іноземні банки) купувати банківські установи не готові. Його слова підтверджує й Віктор Гурома, начальник відділу з роботи з фінансовими інститутами "Дельта-Банку", котрий відзначає, що ще в 2006 році почала вимальовуватися тенденція зниження вартості банків. Щоправда, Гурома вважає, що виключенням з правила може стати лише "Приватбанк", але поки на ринку лише подейкують про його можливий продаж. Натомість ходять чутки, що грецький Bank of Greece може відмовитися від покупки "Укрінбанку".

На думку експертів, тенденція зниження цін та охолодження попиту триватиме й надалі. "2007-2008 роки характеризуватимуться переважанням пропозиції (особливо з боку середніх і дрібних банків) над попитом. У найближчі роки тенденція зниження цін на вітчизняні фінустанови буде переважати," – впевнений аналітик інвестиційної компанії Concorde Capital Олександр Вікторов.

Компоненти бульбашки

За що платять, коли купують банк?

На думку голови правління "Діамантбанку" Олександра Рибалкіна, є декілька складових ціни банку:

1. Власне банківська ліцензія.

2. Мережа пунктів продажу і клієнтська база.

3. Внутрішні банківські технології та рівень корпоративного управління.

4. Підтверджений аудитом фінансовий стан, репутація.

Олексій Козирєв, начальник казначейства АКБ "Київ", виділяє ще такі компоненти:

5. Ринкова частка банку на українському банківському ринку.

6. Репутація, прозорість ведення бізнесу і структури власників.

7. Якість активів банку і його капітал.

8. Якість управління топ-менеджментом основними показниками ліквідності в діяльності банку, керованість і прогностичність ризиків банку.

9. Наявність позитивної кредитної історії банківської установи на зовнішньому ринку.

Очевидно, що по всіх пунктах, крім наявності ліцензії та історії позик на зовнішніх ринках, в українських банків проблеми.

Перше джерело проблем – це низький рівень якості менеджменту. Власники банків звикли покладатися не на знання та технології, а на свої зв'язки у владі, на здатність за допомогою певних важелів впливу, власних контактів, балансуючи на межі діянь, що мають ознаки корупції, отримати вигідні контракти.

Саме так і нарощували капітал більшість вітчизняних фінустанов. Вони практично не знали смаку чесної боротьби за клієнта, та й досі не знають – ринок росте занадто швидко, щоб напружуватися та змагатися з конкурентами. Звідси, до речі, виростає і залежність окремих банків від клієнтів, що перебувають у державній або муніципальній власності (ілюстрація – банк "Хрещатик").

Приклад – дотепер в Україні інтернет-банкінг перебуває в зародковому стані і розвивається часом зусиллями аж ніяк не банківських установ, а невеликих фірм.

Інший приклад – процесінговий центр одного із провідних українських банків побудований з відвертим ігноруванням світових стандартів безпеки, без дублюючої системи, і будь-яка аварія заморозить операції на багато мільярдів гривень.

Олексій Козирєв до недоліків українських банків відносить відсутність досвіду ведення банківського бізнесу у жорсткому конкурентному середовищі (як у більшості розвинених капіталістичних країн) і, як наслідок, невміння поки працювати в умовах досить низької прибутковості окремих банківських операцій. "Далеко не всі банки впроваджують сучасні управлінські технології", – додає Олександр Рибалкін.

"Усі розуміють: те, що в нас є на продаж, не завжди відповідає кращим світовим стандартам і не завжди працює на базі лідируючих світових технологій. Купується площадка, на базі якої вже буде будуватися сучасна банківська модель", – резюмує Володимир Дінул. Інакше кажучи, іноземці купують фундамент, на якому потім ще треба звести власне банк.

Про якість роботи роздрібної мережі краще не згадувати – серед українців чимало таких, які скуштували на повну "ненав'язливий" сервіс, починаючи від шалених черг і закінчуючи відверто грабіжницькими додатковими націнками на сервіси, на кшталт касових зборів за повернення готівки в рахунок погашення кредитів.

Менеджмент і технології відверто кульгають. Може, в українських банків є принаймні чесне ім'я?

А от не завжди!

З проблемою прозорості структури акціонерів фінустанов НБУ бореться вже не перший рік, а власники все ховаються за підставними фірмами.

Олексій Козирєв стверджує, що структура власників "недостатньо прозора, у першу чергу, в багатьох дрібних і середніх банків, що є, власне кажучи, кишеньковими фінансово-розрахунковими центрами різних фінансово-промислових груп або навіть окремих фізичних осіб".

Зі зрозумілих причин жоден суд не довів вину жодного з нині працюючих банкірів – але, здається, читач і сам розуміє, де джерела їхнього багатства.

Не дивно, що зараз розриваються угоди по таких фінустановах з непростою історією. В Україні не так вже й багато банків з абсолютно незаплямованою репутацією, з прозорою бухгалтерією. Не говорячи вже про якість менеджменту, рівень розвитку мережі філій, професійність персоналу і спектр послуг.

Безумовно, українці приречені на подальший прихід іноземців-банкірів. Але приходять вони сюди будувати свій бізнес "з нуля". Міф про суперпривабливість українських банків, м'яко кажучи, недостовірний: іноземцям привабливі скоріше прості українці як клієнти, а не українські фінустанови як бізнес-структури.

Олексій Козирєв переконаний, що в найближчі роки буде спостерігатися подальше збільшення частки іноземного капіталу в сукупному капіталі української банківської системи. Приблизно, частка іноземного капіталу може досягти 30-35%. Це призведе до появи нових продуктів і підсилить конкуренцію серед банків. Вони стануть більш відкритими, прозорими. Зміниться й сам ринок, починаючи від IT-технологій і закінчуючи технологіями організації продажів банківських продуктів. Очевидно, що інтерес до банківського ринку України з боку іноземних інвесторів збережеться найближчі 4-5 років.

Реклама:
Підпишіться на наші повідомлення!