Можливо, розробники "прориву" намагалися запевнити виборців, що саме у цій галузі БЮТ знається найкраще та забезпечить вагомі результати. Втім, для тих, хто більш-менш знайомий із галуззю, ця частина документа нагадує твір з ненаукової фантастики, який має дуже мало спільного з реальністю.

До того ж його реалізація потребує мільярди бюджетних витрат. Зрозуміло, що за таких витрат, інші розділи "Українського прориву" можна не читати – на всі інші галузі економіки просто не вистачить коштів.

Транзитний порив

Насамперед БЮТівські стратеги мають намір скористатися перевагами геополітичного становища України. Для цього команда Тимошенко збирається розвивати транзитний потенціал нашої держави.

БЮТ зобов’язується не відставати від модної зараз у Європі тенденції до диверсифікації шляхів постачання енергоресурсів, і побудувати територією країни нові магістральні трубопроводи. Справа серйозна, майже геополітична, проте виникає питання – навіщо?

Вже сьогодні українська газотранспортна система є найбільшою в Європі та складає 38 тис. км магістральних газопроводів. Її пропускна спроможність становить на вході 290 млрд. куб. м щорічно, а на виході – 178,5 млрд. куб. м на рік.

Однак, транзит природного газу територією України за результатами минулого року склав лише 128,5 млрд. куб. м, цього ж року внаслідок аномально теплої зими та побудови росіянами обхідного газогону на Сході він ще зменшився на 11,8%.

Тобто, резерв потужності ГТС існує, і додаткових газових труб зовсім не треба.

З нафтотранспортною системою справи навіть більш показові. Експортні потужності України становлять близько 56 млн. т нафти на рік, натомість, транзит за останні п’ять років не перевищує 33 мільйони, тобто вільною є майже половина.

Якщо будувати нові нафтопроводи, їх очікуватиме доля сумнозвісної труби Одеса-Броди. Добудова цього нафтогону до Польщі поки залишається примарою, і Україна вдячна росіянам за те, що вони забезпечують рентабельну роботу Одеса-Броди у реверсному режимі.

Шукачі маршрутних пригод

Навіть для європейських чиновників, напевно, виглядає сенсацією інша ініціатива БЮТ – побудова газопроводу "Каспійський басейн – Україна". Євросоюз дуже скептично ставиться навіть до популістських планів участі України у геопроекті Nabucco, який, поки що у теоретичній перспективі, має поєднати іранські поклади газу з європейськими країнами. А тут Юлія Тимошенко хоче вирішити всі політичні та економічні нюанси власноруч, перенаправивши каспійський газ не до Європи, а в Україну!

Юлію Володимирівну та її однодумців абсолютно не бентежить, що такого маршруту не існує навіть у проектах. Навіть якщо його уявити, незрозуміло, звідки буде братися газ для України. Серед країн Каспію російський, казахський і туркменський газ спрямовується на північ "Газпромом". Іран не має великих потужностей у західному напрямку, а Азербайджану вистачає газу лише на власні потреби та часткове забезпечення сусідньої Грузії.

Якби Тимошенко стала не лише прем’єром України, а й вирішувала газові питання у всьому Чорноморсько-Каспійському регіоні, жодна з цих країн не змогла б впоратися з фінансовим навантаженням, пов’язаним з реалізацією проекту. Єдиний аналогічний газопровід по дну Чорного моря – "Блакитний потік", що пов’язав Росію з Туреччиною, коштував майже $4 млрд., і визнаний збитковим.

До того ж, чорноморський маршрут був би вдвічі більший за поставки газу з Росії та Середньої Азії. Відповідно природний газ, поставлений газопроводом "Каспійський басейн – Україна", навіть теоретично, без обов’язкових додаткових витрат, став би без перебільшення золотим для України.

До речі, не обійшла увагою програма Тимошенко і перспективи видобутку нафти і газу в Україні. Юлія Володимирівна обіцяє … розпочати бурові роботи та видобуток енергоносіїв на шельфі Чорного та Каспійського моря. Для довідки, розробка українського шельфу розпочалася у 1971 році із відкриттям Голіцинського газового родовища.

"Тут буде місто-сад"…

Містифікація "Українського прориву" продовжується і в обіцянці збудувати кілька сучасних нафтопереробних заводів з надглибокою переробкою нафти. Схожий план анонсував в перші місяці президентства необізнаний у нафтових планах Віктор Ющенко.

Втім, президентські розрахунки показали, що будівництво навіть у вигідному місці (порт та нафтотермінал "Південний" у Одеській області) заводу потужністю 8-10 млн. т на рік з глибиною переробки від 95% дорожче, ніж модернізація існуючих нафтопереробних підприємств.

Вартість лише одного такого проекту зі строком побудови 3-4 роки склала б $2-3 млрд. Не кажучи вже про те, що у бюджеті коштів на таке будівництво немає, залишається питання, де Тимошенко збирається знайти нафту для нових НПЗ та куди буде постачатися їхня продукція?

У спадщину від СРСР Україні залишилося 6 нафтопереробних заводів. Сьогодні функціонує лише 4 НПЗ, завантажені трохи більше половини їх потужностей, і навіть цього достатньо для того, щоб забезпечити потреби внутрішнього ринку та експортувати частину нафтопродуктів.

Якщо ж власники цих підприємств таки проведуть обіцяну модернізацію, зменшиться виробництво важких бітуму, мазуту, і відповідно збільшаться обсяги дизелю та бензинів власного виробництва. Це дозволить припинити імпорт навіть преміум-палива для автомобілів. Цікаво, хтось з команди Юлії Тимошенко хоча б намагався зрозуміти існуючу ситуацію на ринку, чи лідерка БЮТ вважає, що населення досі потерпає від дефіциту нафтопродуктів?

"Прорветься" БЮТ - заплатимо ми…

Навіть якщо не вдаватися в інші особливості "Енергоефективного прориву" Тимошенко, потенційні бюджетні витрати, закладені в передвиборчу програму БЮТ сягатимуть космічних сум. Будівництво 1 км магістрального трубопроводу коштує близько $1,4 млн., тобто, якщо побудувати додатково лише по одному експортному газопроводу (середня довжина по території України складає 900 км) і нафтопроводу (700 км), вітчизняний бюджет схудне на $2,24 млрд. Морська ділянка магістрального газопроводу "Каспійський басейн – Україна" буде більша за "Блакитний потік". Тому з урахуванням інфляції, облаштування інфраструктури і збільшення вартості металевих труб, його вартість сягатиме приблизно ще $5 млрд.

Навіть один новий нафтопереробний завод, як доводять цифри президентської експертизи, коштуватиме Україні додатково $3 млрд. Буріння і облаштування, наприклад, Одеського родовища на шельфі Чорного моря, коштуватиме близько $300 млн. Для того, щоб суттєво збільшити видобуток газу, таких родовищ потрібно ввести в експлуатацію щонайменше 10, тобто, витрати на це складуть $3 млрд. Загалом виходить, що лише нафтогазова складова програми БЮТ обійдеться Україні орієнтовно в $13,24 млрд. або 67 млрд. грн. Для порівняння, це дорівнює майже половині витратної частини усього Державного бюджету України на 2006 рік.

Сьогодні можна констатувати, що виконати передвиборчі обіцянки БЮТ, викладені в "Українському прориві", нереально. Та все ж виникає запитання – невже у штабі БЮТ не розуміють усю безглуздість запропонованої блоком передвиборчої програми?

"Економічна правда", яка неодноразово писала про нездатність нинішніх українських політиків до стратегічного мислення і до адекватного управління державою, виявилась у випадку з "Українським проривом" просто-таки катастрофічно правою. На жаль, сучасне покоління політиків не любить думати, йому не потрібні високоінтелектуальні продукти.

P.S. Цікаво, чи знайома з текстом "Українського прориву" сама Юлія Володимирівна. Адже у кінцевому тексті документу, переданому до ЦВК, одним з напрямків енергетичної політики БЮТ зафіксовано намір "добудуємо транзитний газопровід Одеса-Броди-Плоцьк" (публікація у офіційному виданні "Голос України", №164 від 14.09.2007). Навряд чи сама Тимошенко не знає, що збудований у 1999-2001 роках трубопровід Одеса-Броди є нафтопроводом, і транспортувати газ він не зможе ані за яких умов, навіть якщо Тимошенко стане Президентом України. Без коментарів, як кажуть.

Мобильные телефоны Цифровые фотоаппараты Ноутбуки MP3-плееры Автомагнитолы Бытовая техника LCD телевизоры Видеотехника Встраиваемая техника