Ляльковики фондового ринку

Малюнок caricatura.ru

Фондовий ринок сьогодні - це, в основному, спекуляції на біржах. Запровадження накопичувального рівня пенсійної системи дозволить домогтися подвійної вигоди: громадяни зможуть отримати гідну пенсію, а економіка - "довгі" кошти на розвиток.

Чутки і версії

Багатьох цікавить, чому український фондовий ринок в останні роки сильно падає і так само стрімко зростає. Україна за рівнем волатильності - попереду усієї планети. Під час кризи 2008-2009 років організований ринок акцій знизився майже ушестеро за індексом ПФТС, а з весни 2009 року до весни 2010 року зріс уп'ятеро.

За перші три тижні травня індекс Української біржі втратив 43,3%, а за останній тиждень травня підріс на 29,5%. Така "гойдалка" привертає увагу, тож багато експертів - справжніх та удаваних - намагаються пояснити таке явище.

Один з варіантів - російський слід. У зв'язку із значним потеплінням відносин між Україною і Росією багато хто вважає, що Київ обмінює частину суверенітету на дешевший газ, і нарікають на насадження імперської дружби.

Причиною волатильності, на їхню думку, є обіцянка української влади віддати росіянам багато цікавих активів. Росіяни, у свою чергу, за допомогою своїх компаній начебто "опустили" вартість таких активів, щоб скупити їх за нижчими цінами.

Істинність цього варіанта украй сумнівна у зв'язку з незначним обсягом торгівлі на фондових майданчиках. А при позабіржових угодах на великі пакети короткострокові коливання цін акцій на біржах не впливають.

Інша версія - "ляльковики" або "теорія змов" - переконує, що найбільші брокери спочатку загнали котирування надто високо, а тепер опустили їх, аби все купити.

Нібито якийсь потужний режисер за лаштунками з необмеженою кількістю грошей, акцій, знань і можливостей рухає ринок, як хоче. Якщо якась акція виростає або просідає у два-три рази - це його підступи.

У Росії ця версія теж популярна. Закулісний режисер має безліч імен, наприклад, "Великий Лялько". На жаль, підтвердити його існування поки нікому не вдалося.

Без "довгих" грошей

Об'єктивною причиною надвисокої волатильності українського ринку акцій є відсутність в Україні "довгих" грошей. Кошти, які в Україні потрапляють на фінансовий, у тому числі фондовий, ринок можна розділити на три типи.

Перший - гроші населення, яких в Україні нараховується 20-100 мільярдів доларів. За оцінкою фахівців компанії "Універ", у сейфах, панчохах, під матрацами та у скляних банках - незапатентований захист від мишей - знаходиться 40 мільярдів доларів. По тисячі американських доларів на одного жителя країни.

Така оцінка ґрунтується на даних НБУ і митних органів з урахуванням надходження коштів від заробітчан. В основному, ці гроші зберігаються в іноземній валюті.

У світі кошти населення прийнято вважати "довгим" ресурсом, але в Україні вони такими не є. Гроші українців на фінансових ринках украй полохливі і спекулятивні. При політичних та економічних потрясіннях вони тут же "тікають" з фінансових ринків - банків, кредитних спілок, інвестфондів у скляні банки.

Ці гроші ідуть з обігу, оскільки саме фізичні особи зазвичай зазнавали втрат через нестабільність у країні. Однак ці кошти можуть і повинні стати "довгим" ресурсом.

Другий тип - це гроші нерезидентів. Іноземні компанії, інвестиційні фонди, олігархи, які раніше "вивезли" кошти за кордон, а також інші "перефарбовані" резиденти через офшори заводять валюту в Україну.

Велика частина грошей нерезидентів - це спекулятивні "гарячі" ресурси. Вони приходять в Україну під час економічного зростання, але при найменших потрясіннях - падінні гривні, черговому мораторії НБУ, дефолтах і невиплатах за облігаціями - йдуть з української економіки. Вже не під матраци, а за кордон.

Ці гроші не є для економіки України "довгими", за винятком прямих інвестицій - коштів, інвестованих у підприємства, наприклад, комбінатом "Arcelor Mittal Кривий Ріг", або грошей, вкладених у статутні капітали "дочок" банків-нерезидентів.

Третій тип грошей, необхідний для розвитку економіки, - кошти національних інституційних інвесторів, зокрема, недержавних пенсійних фондів. Ці гроші за жодних обставин не підуть з фінансових ринків під матрац чи за кордон.

У гіршому випадку, вони можуть переміститися з ринку акцій у банк, але не перейдуть у готівку і не сховаються під подушку. Ці гроші завжди будуть присутні на фінансових і фондових ринках, підтримуючи економіку.

Однак гроші національних пенсійних фондів в Україні практично відсутні. За даними Держфінпослуг, на 1 січня 2010 року вартість активів НПФ склала 857,9 мільйона гривень, тобто близько 100 мільйонів доларів. Для України це мізерна цифра порівняно з десятками мільярдів доларів під подушками.

Хто винен і що робити

Якби економіка України мала кілька мільярдів доларів "довгих" грошей, то вітчизняний фондовий ринок не демонстрував би таку волатильність. Незважаючи на страшну кризу 2008 року, коли американський ринок акцій впав у два рази, пенсійні фонди США продовжували купувати дешеві акції та облігації.

В Україні наприкінці 2008 року покупці цінних паперів зникли взагалі, хоча багато хто знав: невдовзі українські корпорації будуть коштувати значно дорожче. Коли всі заспокоїлися і стали купувати, ціни на акції зросли учетверо за рік - це ненормально.

Коли керуючий пенсійним фондом бачить, що акції дорожчають, він продає їх, фіксуючи прибуток і протидіючи спекулятивному зростанню. Отже, "довгі" гроші - це "розумні" гроші, вони стабілізують фондовий ринок і розвивають економіку. Щоб збільшити їх обсяг, слід негайно впроваджувати другий рівень пенсійної системи.

Це питання обговорюється вже добрий десяток років. У 2003 році Верховна рада прийняла закон про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, відповідно до якого в Україні була створена трирівнева система пенсійного забезпечення.

Середній строк до виходу на пенсію громадянина - 20 років, і саме стільки пролежить кожна гривня. Як показує практика розвинених країн, обсяги пенсійних коштів постійно зростають - незалежно від демографічного стану країни.

Так хто ж винен? Схоже, в Україні таки є Великий Лялько. І, виявляється, усі його знають. Це влада.

Тарас Козак, президент інвестиційної групи "Універ"