Плутократи. Розпродаж століття

Плутократи. Розпродаж століття

2012 року "Форбс" назвав Москву "столицею" мільярдерів — там їх налічувалося 78, у Нью-Йорку — 58, а в Лондоні — 39. Російським олігархам живеться настільки добре, що нерівність у сучасній Росії більша, ніж у царські часи.
Четвер, 18 травня 2017, 15:30
міністр закордонних справ Канади

Уривок з книги "Плутократи" (переклад: видавництво "Наш формат")

Найкращий місяць для поїздки в Київ — жовтень. Каштани на Хрещатику красиво жовтіють, спека спадає, до листопадових до­щів ще є час.

Та 24 жовтня 2005 року увага публіки була прикута до Фон­ду державного майна, що міститься у похмурому радян­ському будинку на Печерську: бізнесмени з кількох країн від Ін­дії до Люксембургу, преса, півтори сотні демонстрантів, телека­мери, прямий ефір.

У приміщенні фонду йшла особлива драма: з аукціону продавали найбільший металургійний комбінат України — "Криворіжсталь".

Початкова ціна становила 2 мільярди. Боротьбу вели три учас­ники: європейська компанія "Мітал стіл", якою володіла індійська родина Міталів; люксембурзька "Арселор", яка грала за україн­ських олігархів; і "Ел-ел-сі смарт груп", російсько-український кон­сорціум з Дніпропетровська.

Ставки швидко виросли удвічі.

Ліцитатор, одягнений у звичайний діловий костюм, повто­рив, що йдеться про пакет акцій металургійної компанії "Криво­ріжсталь", — телевізійна трансляція тривала вже сорок хвилин. "Учасник номер три ["Мітал стіл"] назвав ціну 24,2 мільярда гривень [4,8 мільярда доларів]. Три! Продано учасни­ку номер три!".

Недавно відставлена прем'єр-міністерка Юлія Тимошенко першою театрально привітала Лакшмі Мітала, керівника цієї ме­талургійної імперії, який належав до другого покоління сім'ї. "Це було наче футбол", — задоволено сказала вона.

Через кілька місяців (і вже після того, як вона повернулась у прем'єрське крісло) ми з нею зустрілися: олігархи, за слова­ми Тимошенко, її ненавиділи і не могли зрозуміти, бо їм не вда­валося її купити або залякати. Правду вона казала?

І так, і ні. 2011 року, коли Віктор Янукович, підтриманий частиною олігар­хів, став президентом, він організував суд над Тимошенко, про­цес нагадував справу проти Ходорковського. Та вона все одно не злякалась і мужньо трималась і в суді, і у в'язниці.

Для українців цей аукціон був частиною політичної виста­ви. Серед гасел Помаранчевої революції, до лідерів якої належа­ла й Тимошенко, був перегляд результатів приватизації "Криво­ріжсталі", яку 2004 року продали всього за 800 мільйонів доларів консорціуму, до якого входив зять президента Кучми.

Реприва­тизація підприємства у 2005 році принесла суму вшестеро біль­шу — Помаранчева революція виконала одну з головних обіця­нок, а заодно ніби "помстилася" своїм ворогам.

Та аукціон з продажу "Криворіжсталі" — епізод ще більшої іс­торії. Це найдорожчий об'єкт за всю історію приватизації в усьо­му колишньому Радянському Союзі. Дивовижно.

За двадцять ро­ків після краху комунізму країни-наступниці радянських рес­публік продали в приватні руки нафтові компанії, які сумарно оперували покладами сировини у сто мільярдів барелів; шахти, які давали четверту частину нікелю у світі; величезного виробни­ка алмазів і гігантську алюмінієву промисловість. А найдорожче коштував збудований за Сталіна металургійний комбінат у забу­тому богом містечку в Південній Україні.

Як не міряй, а виявило­ся, що це була найкоштовніша прикраса в радянській сировин­ній економіці.

Звісно, це абсурд. Ось чому суть історії з "Криворіжстал­лю" криється не в успішному продажі українського меткомбінату індійському магнату за добру ціну. Цей епізод багато сказав про гігантський розпродаж інших активів покійного Радянського Со­юзу.

Пострадянська приватизація, напевно, — найбільша пере­дача державної власності у приватні руки за всю історію людства. Якщо говорити про формування класу мільярдерів у двадцять першому столітті, то пострадянський розпродаж дав більший ефект, ніж технологічна революція у Кремнієвій долині чи фінан­совий розквіт на Вол-стріт і в лондонському Сіті.

Просто подиві­мося на цифри: з 1226 мільярдерів у списку "Форбса" за 2012 рік 111 — олігархи з колишнього Радянського Союзу, 90 — технокра­ти, 77 — фінансисти.

Співвідношення кількості мільярдерів і роз­міру економіки та розрив між мільярдерами і рештою ще промо­вистіші: на статки російських мільярдерів можна купити п’яту частину ВВП Росії.

Для порівняння: 424 американським мільяр­дерам по кишені тільки 10% валового внутрішнього про­дукту США, а 20 південнокорейським — тільки 4% ВВП Південної Кореї.

2012 року "Форбс" назвав Москву "столицею" мільярдерів — там їх налічувалося 78, у Нью-Йорку — 58, а в Лон­доні ще менше — 39. Справді, як з'ясували історики економіки, російським олігархам живеться настільки добре, що нерівність у сучасній Росії більша, ніж у царські часи.

Акційний розпродаж активів колишнього СРСР так помітно ви­діляється, бо він став точкою переходу від майже тотальної дер­жавної власності до власності приватної, бо в приватні руки по­трапили дуже цінні активи, бо перехід цей відбувся блискавично.

Пострадянська приватизація цілком вписувалася у ширший гло­бальний курс. Якщо ви сумніваєтеся в силі ідей, подумайте, на­скільки переконливу і безкровну перемогу здобула ліберальна еко­номічна думка і який конкретний вплив справила по всьому світу в останні двадцять років минулого століття.

Два найбільші запо­відники державної власності — колишній Радянський Союз і Ки­тай — віддали в приватні руки колосальні активи.

Країни розвиткового світу з економіками змішаного типу, як-от Індія, Мексика і Бразилія, розпродають державні компанії і поклади природних копалин.

Західні капіталістичні країни, наприклад Британія, теж продають підприємства, що їх раніше вважали природними моно­поліями, і віддають приватним операторам багато послуг, які рані­ше вважалися прерогативою і "спеціальністю" держави.

Держава зменшує втручання в економіку по всьому світу. Іро­нія перемоги ліберальної ідеї полягає в тому, що на практиці вона сприяла найбільшому рентному збагаченню в економічній істо­рії — зрештою, саме держава займається приватизацією.

Доклас­тися до одноразового перерозподілу активів — один з найпевні­ших способів увійти в нинішню супереліту.

Христя Фріланд— канадська письменниця, журналістка і політикиня українського походження. Працювала редактором у виданнях Financial Times, Globe and Mail і Thomson Reuters. У 2013 році пішла в політику й була обрана до парламенту Канади від Ліберальної партії, в 2015-му стала міністеркою зовнішньої торгівлі, а з січня 2017 року – міністеркою закордонних справ Канади. Фріланд послідовно критикує російський політичний режим і захищає інтереси України на міжнародній арені.

Бестселер The New York Times. Найкраща книга 2013 року за версією Financial Times. Христя Фріланд отримала за "Плутократів" Премію ім. Ліонеля Жельбера (за документальне висвітлення міжнародних справ) та нагороду National Business Book Award за найбільш видатну канадську книжку, що має відношення до бізнесу.

 

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
Реклама:
powered by lun.ua