Проте експертна оцінка доводить інше - маючи майже 117 млрд запасів кам'яного вугілля, Україна повинна розвивати вугільну галузь, якісно переглянувши підходи до забезпечення її технологічного рівня з урахуванням складних геологічних умов розташування вугільних пластів.

Правий прем'єр-міністр, коли каже, що стихія жорстока, невблаганна і непрогнозована, - особливо, коли глибина робіт сягнула за 1000 метрів. Лідери різних шахтарських профспілок, які конкурують між собою, майже в один голос заявляють: на шахті ім. Засядька вкладали великі гроші в охорону праці та безпеку гірничих робіт. Президент, узагальнюючи причини аварії, вбачає в цьому недоліки у функціонуванні державної влади і ставить завдання профільному міністерству розробити чергову програму. На експертному рівні лунають думки про необхідність закриття цієї шахти, адже за останні 8 років на ній стався цілий ряд трагедій, пов'язаних із вибухами метану. Остання, після низки вибухів, – наймасштабніша.

Справді, поки ми не можемо впровадити технології видобутку вугілля без безпосередньої участі людини, експлуатувати цю шахту просто безвідповідально. Слід зрозуміти, що наявні технології навіть за використання сучасних систем охорони праці нездатні захистити людину від гірничої стихії. До того ж, людський фактор під впливом гасла "Давай, давай чорне золото!" здатен ефективно протидіяти системам безпеки та зводити нанівець зусилля будь-яких контролерів від охорони праці.

На жаль, ситуація така, що вугільна галузь, отримуючи заледве не найбільшу підтримку із державного бюджету, не має стратегічного інноваційного плану.

Українське суспільство, витрачаючи величезні гроші, втратило механізми контролю за їх ефективним використанням. Бюджету галузі бракує складової розвитку. Тобто розвиток начебто закладається, але він має екстенсивний характер і спрямований не на якісні зміни, а на арифметичне нарощування видобутку. При цьому галузь відчуває гострий дефіцит основних професій. Причина одна – падіння престижності шахтарської праці. І справа не тільки у порівняно невеликій заробітній платні основних професій, але й у складі самої цієї праці, яка залишається переважно фізичною і не потребує застосування сучасних знань. Технологічний рівень вітчизняного вуглевидобутку залишається на рівні минулого століття.

Звідси - відповідна система управління галуззю, яка має всі ознаки командно-адміністративного стилю. А в цій системі інновації за визначенням неможливі. Теоретики інноваційного розвитку довели, що система протидіє будь-яким змінам, навіть тим, які мають доведені практикою позитивні результати.

Тільки один приклад. Прийняття виробничих програм у Мінвуглепромі відбувається як ритуальні танці навколо столу, на котрому розгорнуті затерті плани гірничих виробок. Генеральний директор зі свитою спеціалістів здає екзамен на обізнаність із гірничо-геологічними умовами шахти, розташуванням технологічного обладнання та озвучує пропозиції щодо фінансування виробничої програми. Обґрунтування таке: введемо нову лаву, ще одну, збільшимо видобуток.

Це в той час, коли, наприклад, авіабудування в Україні цілком автоматизоване. Використовуються комп'ютерні моделі всіх складових літака, а його складність набагато більша, ніж модель шахти. Наука і практика застосування новітніх інформаційних технологій та технологій автоматизованого проектування довела практичну можливість моделювання та виробничого застосування його результатів у будь-яких за складністю процесах. Справа тільки у пріоритетах. Спроектувати на екрані об'ємну модель шахти з виробничими ділянками, транспортним ланцюгом, повітряними потоками тощо сьогодні можна без жодних проблем. Якщо українське виробниче об'єднання "Хартрон" у часи колишнього СРСР розробляло системи управління безпілотних космічних кораблів та літальних апаратів, то алгоритм пересування видобувного комбайна та транспортування вугілля на поверхню без участі людей українські вчені здатні реалізувати як теоретично, так і практично.

На жаль, в нинішньому міністерстві впровадження новітніх технологій не на часі. Звідси результати – загальне падіння видобутку.

Щоправда, нещодавно надійшли повідомлення про якусь "формулу", винайдену нинішнім міністром, але практика її застосування досі не принесла позитивних результатів. У зв'язку з цим хотів би навести висловлювання одного із засновників організаційної кібернетики Стаффорда Біра: "Один метод –  жорсткого порядку, хоча і відноситься до найчастіше практично вживаних... потрібно  вилучити... Такий підхід до проблеми (прийняття рішень вищим керівництвом) непридатний... він викривлює природні властивості системи... продукувати правильні рішення".

До речі, безлюдна виїмка вугілля – це не новина. Її технології розроблялися і використовувалися ще починаючи з середини минулого сторіччя у колишньому СРСР, Великобританії, Польщі. Нинішній рівень інформаційних, комунікаційних технологій, обчислювальних методів та сенсорної техніки дозволяє повністю вилучити людину з процесу безпосереднього видобутку вугілля.

Українські вчені мають всесвітньо визнані доробки у цьому напрямку. Достатньо звернутися до наукової доктрини розвитку гірничої техніки і технології, розробленої професором Г. Литвинським. Цілісна наукова праця розкриває сутність протиріч, які досі існують у гірничо видобувній промисловості внаслідок використання "реліктів інерції мислення". Вчені запропонували наукову доктрину "Шахта XXI сторіччя", сформульовані "актуальні завдання для досліджень та нові перспективні наукові напрямки". Справа держави, а саме профільного міністерства, задіяти вітчизняні наукові розробки.

Як актуально, з огляду на останню аварію, цей вчений сформулював одну з основних проблем гірничої техніки: "недопустимо низький рівень безпеки робіт через надмірну кількість гірничих робітників, неефективність провітрювання, високу температуру, раптові обвалення, неминучі вибухи газу та пилу, пожежобезпеку, часті катастрофи та ін."

Вугільна галузь потребує інновацій. Без інновацій у системі управління, без адаптації структури міністерства до сприйняття інновацій – вугільна галузь буде заручником неефективної системи державного управління та хижацького використання вугільних родовищ, що поставить хрест на сподіваннях стосовно реальної енергетичної незалежності нашої держави.

Олег Гнатцов, заступник міністра вугільної промисловості (серпень 2006 – травень 2007 рр.)