Економічна вигода? Порахуємо.

Нехай їх 30 тисяч, нехай кожний із цих прибульців коштує спонсорам мінімум 100 гривень на день – оплата "праці", проживання, харчування. Ще не менш 50 грн. у розрахунку на кожного повинна зжирати піраміда, що керує цим людським потоком.

Разом, кожен день дійства – близько мільйона доларів.

Київ багатіє на політиці?

Так, ці гроші крутяться в банках, в обмінних пунктах, осідають у касах магазинів на Хрещатику, у кишенях власників житла, продавців пива, горілки й насіннячок.

Власники фаст-фудів у районі Майдану, напевно, давно вже купили собі по рукотворному острову в Еміратах. Продавці вудок – по два. Власники гастрономів – по віллі у Женеві.

Але звичайним киянам від цього мало зиску.

Ах, якби в київської влади вистачило сміливості здавати Майдан, Маріїнський парк, вулиці біля Кабміну, Ради й президента в оренду! Щодоби, кожний квадратний метр – з аукціону! Це була би прагматична відповідь на прагматичне питання, що ставить жителям столиці піша навала махателів прапорами.

Київ переповнений прагматиками з регіонів. Місто нудить від псевдореволюційного дежавю, від примітивної естетики пісень із гучномовця й безглуздих ходів опухлої молоді, від жовтих від злості дідків.

І мільйон у день – це катастрофічно мало за облогу міста.

Розрахунок приблизний – нехай зарплата з врахуванням "тіні" $300, загальна кількість населення столиці з урахуванням "понаєхавших" за останні роки – разом не менш 3 млн.

Разом кияни, якщо не брати проживаючих місцевих олігархів, заробляють понад $1 млрд. на місяць. 2 тижні (а навряд чи буде довше) перекритих доріг і запаскуджених вулиць – 1,5% місячного бюджету громадян Києва. Сума, непорівнянна зі стресом для міста.

На жаль, Київ убожіє від політики.

Лихо прийшло, притекло до дверей під'їздів на Липках. І можна співчувати, тому що не усі ще мешканці центрального владного кварталу – скоробагатьки, яким "так і треба"...

Але це підсохне.

Гірше – те, що приїжджі опоганюють місто своєю біганиною, сенс якої недоступний їм самим.

У цьому немає ніякої політики – у відношенні до них у киян є лише звичайна людська втома. Від того, що потрібно притискатись до стінок, коли хтось на вулиці вирішує свої маленькі фінансові й більші політичні проблеми.

Пробки паралізовують бізнес-життя міста. Отруєне машинами повітря ранить людей, хвороби серця й легенів хтось буде лікувати, за чийсь рахунок.

Це прямий конфлікт людяної повсякденності та абстрактної спраги до влади. У безладне, але все-таки місцями досить європейське місто чиясь зла воля вкидає щільні юрби чужих людей зі скляними очами.

Вона змушує їх танцювати під пекельно провінційні наспіви, кружляти по бруківці в пошуках незрозуміло чого.

Юрбитися, кричати, махати строкатими квітами, потім знову кудись іти. Невидимі електричні імпульси звідкись – із цієї прагнучої влади чорноти – увесь час підстьобують через мобільні телефони: швидше, голосніше, сильніше!..

Приїжджі – інші. Вони говорять іншим складом, думають іншими думками, вони чужі. Для киян вони – як родичі, що збожеволіли. З якими хочеться просто мирно роз'їхатися.

Федералізація? Заради Бога, будь ласка! Кияни її заслужили.

Але приїжджими командують ті, хто в стократ гірший і дикіший.

Воістину, це сутність української політики – бруднити те, що тільки-но стало чистим. Кілька сотень чоловік у владних будинках зайняті своєю чорною справою, але від цього погано всім – і мільйонам киян, і донбасчан, і львів'ян.

Не Донбас і не Львів – саме цих політиків з їх наскрізь фальшивими протистояннями варто було б обнести колючим дротом. Секретаріат, Раду, Кабмін. На липських пагорбах поставити вишки з кулеметами, у підвалах урядових будинків – тюремні камери із ґратами...

Але кияни занадто мирні й терплячі. Завдання для них непросте – придумати, як чемно, але чітко сказати нинішнім властолюбцям, що загралися, "до побачення".

Як ненасильницьким чином вивергнути з міста це сховане чужорідне багатоголове сторуке тіло збанкрутілої еліти, що засмічує вулиці своїми грошима та купленими мітингами.